Напередодні святкування 70-ї річниці від дня великої Перемоги в читальному залі Чернігівської обласної наукової медичної бібліотеки зібралися її почесні читачі – учасники Другої світової війни та діти війни.

Учасників святкового зібрання теплими і щирими словами привітала директор бібліотеки Надія Яременко, вручивши їм квіти та пам’ятні сувеніри. Вона зазначила, що пекельна війна чорною смугою пройшла не тільки по містам і селам Чернігівщини, а й по серцям і душам тисяч її мешканців. Медичні працівники області з перших же днів війни робили все можливе, щоб врятувати та реабілітувати тих, кого догнала ворожа куля. Їм приходилось лікувати не тільки поранені тіла, а й скалічені душі.

Учасник Великої Вітчизняної війни, партизан-підпільник, боєць Червоної Армії, ортопед-травматолог вищої категорії, заслужений винахідник, кандидат медичних наук Іван Хижко розповів, що його радужні плани після закінчення школи перекреслила війна. Рішення прийшло зразу – треба щось робити. І пішов у підпілля. З типографії с. Крут брав листівки, де агітував односельчан боротися з німецькими загарбниками. Потім була робота на залізниці, де він приймав участь у підриві потягів з ворожою технікою. Далі була служба у лавах Червоної Армії, де приходилось не тільки хоронити друзів, бачити скалічені тіла, але й дивлячись у вічі смерті вірити, що буде мирне небо, коли він вивчиться на лікаря і зможе служити людям.

Присутні на зустрічі діти війни – головний хірург області (1984-1998), колишній незмінний голова бібліотечної ради протягом сорока років Анатолій Заворотний, головний лікар пологового будинку (1966-1996), Сергій Богдан, один із фундаторів андросексопатології України Володимир Брезме, заступник головного лікаря з медичної частини обласного протитуберкульозного диспансеру (1969-1976), лікар-рентгенолог Зоя Соколова.

Діти війни – це особливе покоління, яке хоч і народилося після війни, але тяжке, голодне післявоєнне дитинство вони закарбували в пам’яті на все життя.

Учасники зустрічі прийшли до висновку, що наскільки зараз важливо цінити мирне небо над Чернігівщиною, пам’ятати тих, завдяки кому ми радіємо свіжій травневій зелені, насолоджуємося запахом розквітлих садів та робити все можливе, щоб ніколи не повторилися ті жахливі дні.