13 листопада 1810 року в сім’ї казначея Московського провіантного депо Івана Івановича Пирогова народилася 13-та дитина, син Микола. Дідусь, Іван Мокійович, якому вже перевалило за сто, з усмішкою взяв немовля на руки і сказав: "Господи, помилуй! Господи, благослови!...". Так почався життєвий шлях великого лікаря, дослідника і педагога, який уперше в історії медицини застосував наркоз і гіпсову пов’язку, а також поєднав науку і віру і став прикладом для багатьох поколінь лікарів.

Біографи радянського періоду зазвичай викреслювали з життя вченого цілі періоди духовних пошуків, і лише після краху атеїзму настільною книгою тисяч його послідовників стали праця «Питання життя. Щоденник старого лікаря…», де він розкриває свою душу, переповнену глибокої і зворушливої віри в Христа. Цей щоденник великий лікар вів у мальовничому маєтку Вишня, що під Вінницею, упродовж 12 років.

"Мої релігійні переконання не залишалися протягом життя тими самими, - пише Пирогов – Я зробився, але не раптом… і не без боротьби, віруючим".

Шлях до Бога розпочався ще в дитинстві, яке було освячене вірою батьків. Йому назавжди запам’ятався затишний будинок з чудовим садом, алеями, альтанками, доріжками. Працелюбство батька поєднувалося з палким коханням та повагою до своєї дружини, що сприяло створенню особливої атмосфери в сім’ї Пирогових. Мати Пирогова відрізнялась напрочуд чутливим і лагідним характером. Все життя вона присвятила своїм численним дітям.

З любов’ю великий хірург пише про свою няню Катерину Михайлівну: "Я не чув від неї жодного лайливого слова; завжди ласкаво зупиняла впертість і витівку; мораль її була найпростіша й завжди зворушлива, тому що виходила з люблячої душі. "Бог не велить так робити, не роби цього, грішно! – і нічого більше".

Багатогранне життя Миколи Пирогова супроводжувалось багатьма дивовижними подіями. У 13 років він був зарахований до медичного факультету Московського університету, а в 17 його відібрали кандидатом для підготовки до професорського звання. Під впливом товаришів-студентів Микола Пирогов вступив у доросле життя скептиком у питаннях віри. Поступовий відступ від позицій атеїзму наступив, коли він став професором Імператорської медико-хірургічної академії. Скоро в його житті почались випробування. Під час тяжкої хвороби він писав: "Повне невір’я і атеїзм заполонив душу. Якщо така хитка була в мене релігійна сторона, то поняття про моральність також було не кріпким… інший спосіб життя, і інші, тривалі роздуми переконали мене в повній безпідставності такого світогляду. Для мене існування Верховного Розуму і Верховної Волі зробились такою ж необхідністю, як і моє власне існування".

Потім була смерть першої дружини. Залишившись з двома малолітніми дітьми на руках, вчений відчуває гостру потребу в підтримці Небесного Отця, щоб заспокоїти схвильовану душу. "Мені потрібен був відсторонений, недосяжний високий ідеал віри, І, взявшись за Євангеліє…, а мені вже було 38 років від роду, я знайшов для себе цей ідеал".

Цей ідеал він проніс через все життя і втілював у свою складну роботу євангельські принципи, хоча робити це було дуже нелегко. Для цього треба згадати, в якому стані тоді знаходилася хірургія. Наркозу, гіпсу, знеболюючих препаратів не було. Різали по живому. Серед хірургів існували негласні правила – на крики і стогони пацієнтів не звертати ніякої уваги. Уміння зберігати холоднокровність було обов’язковим для хірурга тих часів.

Неможливість залишатися байдужим до чужого горя, привели до пошуків нових методів лікування. Дію наркозу він спочатку випробовує на собі і, тільки переконавшись у позитивному результаті, застосовує його при оперуванні своїх пацієнтів. Надалі він ніколи не допускав, щоб оперували без заспокійливого ефіру.

Микола Пирогов довго думав, як допомогти хворим при переломах. Спочатку стягував кості крохмальними пов’язками. Він буквально не відходив від прооперованих під час Кавказької війни, йдучи пішки за возами сотні кілометрів, прислухаючись до їх стогонів.

Одного разу Пирогов потрапив у майстерню знайомого скульптора і побачив там гіпсові форми, які скульптори використовують на проміжному етапі. Ось воно! Те, що потрібно хірургу! Так гіпс потрапив у лікарні і користується популярністю до нашого часу.

Крім того, Микола Іванович організував Хрестовоздвиженську громаду сестер милосердя та ввів принцип сортування поранених на чотири категорії. Тобто, в першу чергу медична допомога надавалась тим, хто був у найтяжчому стані, а останніми були легкопоранені. Ці принципи у світовій військово-медичній практиці використовуються і зараз.

В цій людині поєднувалась величина генія і надзвичайна скромність. На прохання написати автобіографію, М. Пирогов відповів: "…для цього я не маю ніяких матеріалів під рукою і не збирав їх, тому що ніколи не думав писати власну автобіографію, и признаюсь, мало нею цікавився. …Правда, іноді я мріяв написати історію моїх помилок".

Девізом життя великого вченого-практика був вислів "Віра без справ –мертва", бо вважав, що всякі добрі діла віруючого є служінням Господу.

В київський період його життя була написана унікальна праця "Ілюстрована топографічна анатомія розпилів, яка зроблена в трьох вимірах через заморожене людське тіло". Сучасні вчені стверджують, що цю роботу можна вважати предтечею комп’ютерної томографії – однієї з новітніх технологій ХХІ століття.

В Петербурзі і в Дерпті, Сімферополі і Києві, в Німеччині та Італії, Кишиневі і селі Вишня він був доступним і простим, приходив на допомогу за першим покликом хворої людини і завжди після операції ховав руки в кишені, щоб йому не надумали платити. Мало того, він видавав наукові праці і виручені гроші переказував на користь незаможних.

У 1866 році сім’я Пирогових переселилася в садибу Вишня, де відпочивати йому не довелось. Він продовжував оперувати хворих, привів до ладу великий дубовий ліс, посадив дві березові діброви, побудував дві греблі, млин. Займався також селекцією пшениці, винограду, троянд. Особливо пишався своїми трояндами. Із Вишні Пирогов тричі їздив за кордон, в тому числі і на фронти російсько-турецької та франко-пруської воєн. За 5 тижнів він оглянув 70 військових лазаретів. Жив у тяжких умовах. Часто спав на підлозі, їв, що доведеться, пересувався на підводах або пішки. Лікарі всіх національностей товпились біля ліжок поранених, де зупинявся маститий хірург, аби перейняти прогресивні методи лікування, які врятували тисячі людей.

Тут же, у Вишні, 23 листопада 1881 року Микола Пирогов і упокоївся.

Останніми словами хірурга були: "Життя, ти з метою мені дано".