Від того, як суспільство ставиться до тих, кому з тих чи інших причин важко або неможливо самостійно подбати про себе, залежить рівень цивілізованості цього суспільства.

На сьогодні рівень інвалідизації у світі становить більше 1 мільярда людей, або 15% населення.

В Україні чисельність осіб з інвалідністю становить близько 2 мільйонів 800 тисяч людей осіб (6,1 % від загальної чисельності населення) держави, майже 80% інвалідів – це люди працездатного віку. Головні причини інвалідності у дорослих в Україні – хвороби системи кровообігу, новоутворення, в тому числі злоякісні, травми, хвороби кістково-м’язової, ендокринної, нервової системи, психічні розлади. Серед основних причин дитячої інвалідності – вроджені аномалії розвитку, хвороби центральної нервової системи та розлади психіки і поведінки.

На початок поточного року в Чернігівській області налічувалася 81 тисяча інвалідів, з яких14% мають першу групу інвалідності, 36% – другу та 45% – третю. Близько 5% із загального числа людей з обмеженими можливостями – діти.

Генеральна Асамблея ООН у 1992 році на 47 сесії в спеціальній резолюції проголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів. У цей день привертається увага суспільства до проблем людей з обмеженими фізичними можливостями, захисту їх гідності, прав і благополуччя.

Держава взяла на себе та виконує конкретні зобов'язання щодо матеріального забезпечення людей з обмеженими фізичними можливостями, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов життя, надала ряд пільг, конституційно гарантувала рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства. За роки незалежності прийняті закони, які регулюють практично усі аспекти життя людей з інвалідністю. Зокрема, це закони України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про психіатричну допомогу» та інші нормативно-правові документи.

Інвалідність – це не вирок. Практика показує, що особи з обмеженими фізичними можливостями стають повноцінними та високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями, вченими, політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми.