В цьому році виповнюється 155 років від дня народження нашого земляка, українського патолога, ендокринолога-імунолога, мікробіолога, основоположника київської школи патологів, члена-кореспондента Анатомічного товариства у Парижі (1887), Члена-кореспондента Імператорської військово-медичної академії (1900), Ординарного почесного члена Королівського інституту експериментальної терапії у Франкфурті-на Майні (1911).

Підвисоцький Володимир Валер’янович народився у с. Максимівка Ічнянського району в сім’ї професора-фармаколога.

Початкову шкільну освіту отримав в Женеві, а в 1877 році закінчив курс в Житомирській класичній гімназії і поступив на медичний факультет Київського університету св. Володимира, куди повернувся через три роки, але вже в ролі завідувача кафедри загальної та експериментальної патології. Ще будучи студентом виконав мікроскопічне дослідження будови підшлункової залози. Потім була експедиція по Кавказу, де він досліджував проказу. У 29-річному віці уже захистив дисертацію на тему «Відродження тканин печінки».

Ім’я талановитого вченого становиться відомим широкому медичному колу. Серед його учнів були майбутні академіки ВУАН: О.Богомолець, Д.Заболотний, Л.Тарасевич. Разом з ними вчений вивчав регенеративну здатність шлунку, нирок, і слинних залоз.

В. Підвисоцький був одним із ініціаторів ендокринологічних досліджень: вивчав розвиток граафових пухирців яєчника, діяльність надниркових залоз. У 1888 р. під його керівництвом О.Маньковський вперше отримав адреналін, назвавши його наднирковим стимуліном. Талановитий вчений вивчав захисні функції організму людини, вплив на нього збудників хвороб, патології мікроорганізмів. Результатом цих досліджень стала праця «Основи загальної та експериментальної патології. Керівництво до вивчення хворої людини», яка вперше вийшла друком у 1891 році, була перевидана понад 20 разів, перекладена на 17 іноземних мов і удостоєна премії Російської академії наук.

Наш земляк був не тільки талановитим вченим, але й здібним організатором і керівником. У 1890 р. В. Підвисоцький очолив заклади Червоного Хреста у Києві. Під час епідемії холери 1891 р. завідував одним із холерних бараків.

З 1895 по 1902 видавав щомісячний журнал «Русский архив патологии, клинической медицины и бактериологии», в якому співпрацювали І.Мечников, АВ.Високович, М. Філатов.

У 1900-1905 рр. В. Підвисоцький – декан медичного факультету в Новоросійському університеті в Одесі. З допомогою меценатів йому вдалося зорганізувати і побудувати клініку дитячих хвороб.

В кінці життя Володимир Валеріанович більше десяти років був директором та викладачем на кафедрі Імператорського інституту експериментальної медицини в Санкт-Петербурзі.

У 55 років пішов з життя у розквіті сил.