Як відомо, в нашому суспільстві, ВІЛ-статус може стати причиною дискримінації, стигматизації та порушення прав людини, стверджують правозахисники.

Мене, як організатора охорони здоров'я з великим стажем роботи, лікаря і громадянина, особливо турбує те, що нерідко, дискримінація, стигматизація та порушення прав людини, яка має статус ВІЛ-інфікованої, зустрічається в середовищі медичних працівників, замість того щоб морального підтримати хворих, допомогти покращити стан їх психічного та фізичного здоров’я.

Зокрема, в публікації газети «Семь дней» від 24.03.12 року в рубриці «Вопрос-ответ» головним лікарем обласного шкірновенерологічного диспансеру Володимиром Максимоньком сказано: «по мнению специалистов кожвендиспансера, м’ягко говоря, нерозумно создавать единый центр по лечению туббольных, кожвенбольных и больных ВИЧ/СПИД». Цим «фахівцям», і В. Максимонько, зокрема, хочу авторитетно зауважити, ВІЛ-інфіковані особи, на рівні з усіма людьми, мають законне право в нашій державі, отримувати усі види медичної допомоги, в усіх медичних закладах незалежно від його територіального розташування, профілю і найменування, в тому числі і в закладах (центрах, відділеннях) де лікуються хворі на туберкульоз, шкірні та венеричні хвороби. Крім того, ще хочу сказати цим фахівцям, що у ВІЛ-інфікованих осіб нерідко зустрічаються захворювання шкіри, венеричні хвороби та туберкульоз, що потребує об'єднання зусиль фахівців по цих напрямках для успішного лікування таких пацієнтів.

Хочу ще раз нагадати, що ВІЛ-інфекція передається здоровій людині тільки від ВІЛ-інфікованої людини і тільки трьома шляхами – статевим, ін’єкційним (як правило, від ВІЛ-інфікованого споживача ін’єкційних наркотиків) та від матері до дитини під час вагітності, пологів та при вигодовуванні грудним молоком. Інших шляхів не існує. Тому спільне проживання, перебування на роботі чи в лікарні, в школі чи в дитячому садочку, в кінотеатрі чи в громадському транспорті тощо ВІЛ-інфікованих пацієнтів зі здоровими людьми чи з пацієнтами з іншою патологією і які не мають ВІЛ-статусу, нічого не загрожує.

На жаль люди, котрі живуть в Україні з ВІЛ/СНІДом (ЛВЖ), нерідко піддаються суттєвому тиску з боку суспільства, що має для них як психологічні наслідки (щоденний стрес, який відчувають, приховуючи свій статус, острахи тощо), так і матеріальні (виникають, як правило, після втрати робочого місця, фізичної неможливості працювати, а також додаткових фінансових витратах для підтримки імунітету).

За словами більшості ЛЖВ, вони регулярно зазнають дискримінації на робочому місці та стикаються з порушенням їхніх прав на працевлаштування, оскільки частими є випадки вимагання роботодавцем довідки про ВІЛ-статус (це спонукає людей використовувати підроблені медичні довідки). Роботодавці ж стверджують, що основна причина негативного ставлення — страх членів колективу заразитися від ВІЛ-позитивного колеги через поранення, нещасний випадок або випадковість. Слід відзначити й пасивність людей, які живуть з ВІЛ, щодо захисту своїх прав: як правило, вони не схильні звертатися до суду — подібні позови є поодинокими.

Нетолерантне ставлення до ВІЛ-інфікованих в країні ховається в страху, упередженнях, низькій поінформованості та хибних стереотипах щодо передачі ВІЛ-інфекції. Ситуація з дотриманням прав ЛВЖ залишається в Україні досить гострою і вимагає невідкладних заходів.

Керівник Об’єднаної Програми з ВІЛ/СНІД в Україні підтверджує, що в Україні продовжують існувати проблеми стигми та дискримінації, і не лише у відношенні до ЛЖВ, але і їхнього оточення, в першу чергу, родичів та близьких.

Понад 40% ЛЖВ з різних причин зіштовхувались з проблемою дискримінації. В країні настав критичний момент – і фахівці у сфері ВІЛ/СНІДу напрацьовують нову програму, засновану за дотриманні прав людини, і де будуть враховуватися всі аспекти цієї проблеми. Окремої уваги заслуговує пенітенціарна система: ув’язнені повинні отримувати однакові послуги з іншими членами суспільства.

Тому, не випадково, розроблена та запропонована модель правового захисту ЛЖВ однозначно заслуговує на увагу та підтримку не лише з боку неурядових організацій, але й держави та потребує великої роз’яснювальної роботи серед населення.

За додатковою інформацією звертатися до менеджера зі зв’язків із громадськістю Проекту «Врядування з питань ВІЛ/СНІД» Оксани Скиталінської, e-mail: [email protected]; тел. (044) 499 11 74

*Стигм (з грецької) – тавро, клеймо. Як відомо у давні часи в Греції ставили (випалювали) знак (тавро, клеймо) на відкритих ділянках тіла злочинцям, невільникам тощо.

Микола Дейкун - головний лікар комунального закладу «Обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом», Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, депутат обласної ради.