В нашій області уже в перші дні війни медичні працівники влилися у лави військових медиків. Був створений сортувальний евакуаційний шпиталь №1949 , який за роки війни пройшов сотні кілометрів та прийняв 217 тис. поранених. Керував шпиталем кадровий військовий лікар полковник Олексій Захарович Мартинович. Провідним хірургом був чернігівець Петро Киян – з когорти хірургів, які були гордістю медицини. Петро Павлович, не зважаючи на складні польові умови, знаходив час для дослідницької діяльності. Ним запропоновані нові методи обробки ран, лікування складних уражень суглобів з мінімальним числом ампутацій, успішне протиборство з газовою інфекцією. В умовах війни, операції, зроблені доктором Кияном, були складними. Із сорока тисяч крупних оперативних втручань, п’ятнадцять тисяч він робив власноручно. Смертність була мінімальною - 0,3 відсотка – найнижчий показник серед шпиталів того часу. Генерал армії, академік, заступник головного хірурга Радянської Армії С.С. Гирголаєв пропонував Петру Павловичу приїхати до Москви на захист дисертації. Він ввічливо відмовлявся, мовляв: тут я вкрай потрібен фронту. Схема хірургічної внутрішньої шпитальної допомоги фронтового сортувального евакогоспіталю, розроблена Петром Павловичем Кияном, експонувалася у військово-медичному музеї в Ленінграді (зараз С.-Петербург). Сам Петро Павлович пригадуючи ті роки в статті «Екзамен війни» (Деснянська правда, 20 червня 1982 р.» розповість :«Навіть зарубіжна преса писала в ті дні, що радянським медикам вдалося досягти дуже низької смертності серед поранених, багато хто повертався в стрій. Тут слід нагадати, що в стрій у нас поверталося майже три чверті поранених. Таких результатів жодна армія світу не досягала. Не випадково М.І. Калінін відзначав, що медичне забезпечення армії стоїть в одному ряду із забезпеченням авіаційним і артилерійським».

Хто пройшов під час війни «киянові університети» ставали відомими лікарями країни – доцентами, професорами.

До речі, в липні цього року на базі міської лікарні №2 пройшла науково-практична конференція, присвячена 115 річниці від дня народження Петра Павловича Кияна. В конференції прийняли участь хірурги, медсестри, які працювали пліч-о-пліч з видатним лікарем, дочка та внук Петра Павловича, а також учні та послідовники Кияна.

Серед захисників легендарної Брестської фортеці були і наші земляки: Іван Губар, випускник Чернігівської фельдшерської школи, сержант та Іван Черняк, лейтенант медичної служби. Щохвилини на 4 кв. кілометри фортеці падало 4 тис. снарядів, бомб та мін ворога. Не витримували навіть стіни, плавився камінь, але люди стояли до останнього подиху.

У Чернігівській області добре знане ім’я хірурга Андрія Соломка, заслуженого лікаря України. Воєнний лікар 3 рангу Андрій Романович пройшов шлях від Сталінграда до Праги і Берліна. Після війни, в званні майора медичної служби, нагородженого двома орденами Вітчизняної війни, орденом Червоної зірки, бойовими медалями, повернувся на Полісся.

Василь Білий завідувач відділення щелепно-лицевої хірургії обласної лікарні обласної (1966-1982) юнаком був вивезений на примусові роботи у Німеччину. Зробивши відчайдушна втечу, пройшовши Німеччину, Польщу потрапив у діючу радянську армію. За участь у Потсдамській операції, та взяття Берліну нагороджений орденами: Слави II ст., Великої Вітчизняної II ст., Жовтневої революції.

Майбутній головний лікар обласного патологоанатомічного бюро Яків Петрович Атласов у березні 1943 року призваний до лав Радянської Армії. Закінчивши Барнаульське піхотне училище, потрапив до 1-го Українського фронту. Брав участь у складі 10-го стрілецького полку 6-ї Гвардійської стрілецької Червонопрапорної дивізії. Був двічі поранений.

Прокіп Васильович Базікало заслужений лікар України, завідувач сектору кадрів відділу охорони здоров’я (1954-1970) з перших днів війни влився у лави захисників Вітчизни і очолював санітарний взвод на Сталінградському фронті. Військовий шлях молодого санітара відзначено багатьма бойовими нагородами.

Клавдії Хрисанфівні Куликовій головному лікарю обласної лікарні (1955-1960) прийшлося проходити медичну практику у військовому евакуаційному шпиталі. У санітарному поїзді, в сурових умовах воєнного лихоліття, робилися перші операції, набувався досвід. За військову медичну службу її було нагороджено двома бойовими орденами і медалями.

Гаврило Максимович Безродний головний лікар Новгород-Сіверської центральної лікарні (1945-1967) під час Великої Вітчизняної війни був зв’язковим у партизанському з’єднанні Героя Радянського Союзу О.Ф.Федорова. За зв’язок з партизанами була розстріляна його сім’я. Пройшовши всю війну нелегкими партизанськими тропами, Гаврило Максимович скальпелем і гвинтівкою кував перемогу. Нагороджений медалями «Партизан Отечественной войны II-й степени», «За победу над Германией» та ін.

Михайло Шульман начальник медичної служби Військового шпиталю Чернігова (1970-1993), заслужений лікар України значну частину свого життя, маже 36 років, прослужив в лавах Радянської Армії лікарем-хірургом. Учасник Великої Вітчизняної війни. Був двічі поранений. Нагороджений орденами «Червоної зірки», «Великої Вітчизняної війни» і ще чотирнадцятьма медалями.

Оксана Пантелеймонівна Хребтатій головний лікар обласної стоматологічної поліклініки (1960-1985), заслужений лікар України, 17- річною дівчиною добровільно пішла на фронт санітарним інструктором. Завершила бойовий шлях у Потсдамі, передмісті Берліна. За активну участь у важких військових операціях була нагороджена 19 урядовими нагородами, серед них – медаль „За відвагу”.

Павло Андрійович Чабанюк завідувач хірургічного відділення обласної лікарні (1973-1987), заслужений лікар України, з 10-го класу добровольцем пішов на фронт. Пройшов тисячі кілометрів дорогами війни у частинах 1-го Українського фронту, був кулеметником, командиром загону стрілків. Дійшов до Карпат. Після тяжкого поранення переведений співробітником штабу. За бойові заслуги нагороджений орденом Слави.

В Єлінських лісах був створений партизанський шпиталь, де проходив «медичні університети» майбутній головний акушер області Володимир Бабухадія.

Вогненними дорогами війни пройшли також такі відомі лікарі Чернігівщини як: Віктор Петрович Брей, засновник дитячої хірургії на Чернігівщині; Іван Іванович Хижко, ортопед-травматолог вищої кваліфікації, заслужений винахідник, кандидат медичних наук; Михайло Данилович Биховець, обласний терапевт (1967-1988), заслужений лікар України, кандидат медичних наук; Іван Васильович Марков, завідувач патологоанатомічного відділення Чернігівської міської лікарні (1946-1971), заслужений лікар України; Клавдія Федорівна Маслєнікова головний лікар Чернігівської міської дитячої лікарні (1953-1972), заслужений лікар України; Ілля Петрович Сизий, завідувач отоларингологічного відділення обласної дитячої лікарні (1956-1983), кандидат медичних наук; славетна родина Сидоруків – батько і син, заслужені лікарі України Фауст Федорович Сидорук, головний лікар Ічнянської ЦРЛ (1957 -1972) та його син Федір Фавстович Сидорук, головний лікар Козелецької ЦРЛ (1955-1999), кандидат медичних наук.

Сьогодні ми згадали тільки про деяких медичних працівників. Скільки ж їх всіх приймало участь точно невідомо. Але, незаперечно, кожен із них самовіддано вніс свою лепту, щоб приблизити день визволення нашого рідного міста, повертаючи в діючу армію вилікуваних бійців.