80 років від дня народження начальника обласного управління охорони здоров’я (1974–1984, 1992–1997), головного лікаря обласної станції переливання крові (1997–2013), кандидата медичних наук, заслуженого лікаря України.

Василь Сергійович народився у с. Озеряни Варвинського району Чернігівської області в сім’ї колгоспника.

У 1954 році закінчив школу зі срібною медаллю, що дало змогу вступити поза конкурсом до Київського медичного інституту. Вже з третього курсу поєднував навчання з роботою в хірургічному відділенні клінічної лікарні.

Вуз, Василь Сергійович, закінчив з відзнакою, а свою повноцінну трудову діяльність розпочав головним лікарем Срібнянської районної лікарні, паралельно поєднуючи цю діяльність з виконанням обов’язків завідуючого хірургічним відділенням. З жовтня 1964 року був призначений головним лікар обласної станції переливання крові, а в 1966 році зарахований аспірантом Ленінградського інституту удосконалення лікарів (кафедра хірургічної гематології). Аспірантуру закінчив у 1968 році, захистивши дисертацію за темою «Матеріали вивчення методу аутогемотрансфузій у хірургії (клініко-лабораторні дослідження)». Атестований хірургом вищої кваліфікаційної категорії.

З 1974 року – завідувач обласного відділу охорони здоров’я. Саме на цей час припав стрімкий розвиток галузі: будуються нові заклади, приділяється значна увага підвищенню фахового рівня лікарів.

Три роки (1985–1987) Василю Сергійовичу довелося працювати в Монголії. Його знання, досвід гідно відзначив уряд Монголії, нагородивши орденом Монгольської народної республіки «Найрамдал» («Дружби»). Лікар також удостоєний звання «Відмінник охорони здоров’я Монголії».

Після відрядження Василь Сергійович Зуб очолював обласний відділ охорони здоров’я. Постійно цікавився справами бібліотеки.

Управління охорони здоров’я завжди вчасно приходило нам на допомогу з питань фінансування – виділялись кошти на комплектування, передплату періодичних видань.

Василь Сергійович тривалий час очолював обласну станцію переливання крові. Його досвід, знання, особливо були потрібні, коли все гострішою й гострішою ставала проблема донорської крові.