Анемія (зменшення рівню гемоглобіну нижче 120 г/л) – один з найчастіших супутніх станів у онкологічних пацієнтів. Такий тип анемії спостерігається приблизно у 25 – 50% всіх онкопацієнтів на момент діагностики захворювання та більше чим 8% при проведенні хіміо та променевого лікування. Однак, в медичній літературі не знайшов місця термін „ракова анемія”. Частіше за всього анемію розглядають як один із симптомів захворювання або ускладнення від лікування. Настільки всеж – таки специфічна анемія при онкозахворюваннях, які її наслідки та ступінь впливу на ефективність лікування.

Анемія – це недостатність еритроцитів або гемоглобіну, необхідних для підтримки нормального рівня кисню в тканинах. У онкологічних хворих ступінь тяжкості анемії залежить від розповсюдженості основного процесу та інтенсивністю протипухлинного лікування. Доведений негативний вплив анемії на показники виживання пацієнтів з пухлинними захворюваннями та на якість життя цих пацієнтів в цілому. Встановлено, що у пацієнтів незалежно від виду пухлини на фоні анемії виживання було значно коротшим, ніж у пацієнтів з нормальними показниками крові.

Основними чинниками розвитку анемії у онкохворих перш за все можуть бути: сам неопластичний процес, втрати крові з шлунково – кишкового тракту, мегапластичне ураження кісткового мозку злоякісними клітинами, недостатність заліза та порушення утилізації кістковим мозком, аутоімунний гемоліз, інфекція, хіміопроменева терапія.

Клінічні прояви анемії у онкохворих коливаються від загальної слабкості, втомлюваності до респіраторних та кардіальних розладів, а також до зниження інтелектуальних здібностей. Вплив цих симптомів на якість життя раніше мало недооцінку, однак гіпоксія (киснева недостатність), яка супроводжує анемію, негативно впливає на життєво важливі органи. Велике значення також має швидкість розвитку анемії на фоні прогресування основного захворювання та функціонального стану серцево - судинної та дихальної систем.

Молоді люди в задовільному стані переносять анемію значно легше, ніж вікові пацієнти з багатьма супутніми захворюваннями. Повільний розвиток анемії у молодої людини тривалий час залишається непоміченим до значного зменшення рівня гемоглобіну або при фізичному навантаженні. Але для прикутої до ліжка людини похилого віку незначне падіння гемоглобіну може мати тяжкі наслідки: посилення частоти та інтенсивності нападів стенокардії, запаморочення, порушення свідомості. Ціла низка симптомів маскується за основними скаргами пацієнтів вже в процесі лікування: депресія та порушення сну, тахікардія, зниження лібідо та головокружіння, розлади пам’яті та настрою, зниження здібностей до розумової праці.

На теперішній час чітко доведений вплив анемії на ефективність хіміотерапії та променевої терапії у онкохворих, а також на подальший прогноз. Пацієнти з анемією значно гірше піддаються специфічній пухлинній терапії, ніж хворі без анемічного синдрому. У таких хворих має місце більш високий ризик виникнення рецидиву пухлини та менша тривалість життя.

Результати лікування анемії при онкозахворюваннях перш за все залежать від індивідуальних особливостей хворого, стадії та характеру злоякісного захворювання, а також від проводимої терапії. Існують два основних засоби лікування анемії при злоякісних захворюваннях: трансфузії еритроцитарної маси та введення рекомбінатного чоловічого еритропоетину. Найбільш розповсюдженим методом корекції анемії пухлинного захворювання до останнього часу були і на сучасному етапі залишаються трансфузії донорської еритроцитарної маси. Цей метод відносно недорогий і дозволяє достатньо швидко відновити нормальні показники гемоглобіну незалежно від генезу анемії. Однак, анемія при злоякісному процесі носить хронічний характер, тому постійні трансфузії значно підвищують ризик виникнення побічних ефектів. До негативних сторін цього методу відносять: трансфузійні реакції – групова несумісність, анафілаксія, цитратні реакції, можливість передачі інфекції (вірусів, гепатиту, вірусу імунодефіцити.людини - ВІЛ) тощо; розвиток гемосидерозу внутрішніх органів за причини численних гемотрансфузій.

Істотним недоліком корекції гемоглобіну шліхом переливання донорських еритроцитів є короткочасність ефекту. Без повторних, іноді численних гемотрансфузій, анемія швидко прогресує. Виявлення нових інфекційних збудників, потенційно небезпечних реципієнтів донорської крові, ставить нові питання тестування крові донорів, що має збільшити вартість гемотрансфузій. Крім того, Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ)відзначає щорічне зменшення кількості донорів на 10 – 15% у всіх країнах, у зв’язку з чим рекомендує максимально регламентовано використовувати препарати крові.

Тому великим успіхом в корекції або зменшенні ступеню анемії у онкохворих є застосування, як альтернативного методу лікування, рекомбінатного еритропоетину (рЕПО). Дві головні мети лікування еритропоетином - підвищення якості життя та зменшення кількості переливань еритроцитарної маси.

Еритропоетин - це гормон, який виробляється в нирках, а потім переноситься з током крові до кісткового мозку і таким чином стимулює еритропоез (розмноження, виживання та диферціювання гемопоетичних клітин). Зрештою еритропоетин викликає стабільне і тривале збільшення продукції еритроцитів кістковим мозком. Синтез цього гормону регулює вегетативна нервова система та ряд інших гормонів. Концентрація його в крові вища зранку, ніж в вечері. При анемії у онкологічних хворих, які отримують цитостатичну терапію концентрація еритропоетину в крові зменшується. Зменшення еритропоетину також відзначено у хворих з хронічними захворюваннями та після великих хірургічних втручань.

Європейське товариство з вивчення та лікування раку (ЕОRTC) у своїх рекомендаціях відзначає, що пацієнти, які отримують хіміотерапію та радіотерапію, повинні отримувати еритропоетин у разі зменшення гемоглобіну до 90 – 110 г/л залежно від наявності симптомів анемії (слабкість, серцебиття і зменшення перенесення фізичного навантаження). При інтенсифікації хіміотерапії (збільшення курсів) доцільне призначення препарату при анемії легкого ступеню – 110 г/л. Для лікування використовують як препарати вітчизняного виробництва (еповітан, енобіокрин), так і препарати європейських компаній( епрекс, рекормон), які значно дорожчі.

Перед призначенням препарату важливо поповнити дефіцит заліза, вітаміну В12, фолатів, скорегувати харчування, стабілізувати інші загрозливі ускладнення ( кровотеча, гемоліз та інші). З цією метою план лікування доповнюють такими препаратами, як ферум – лек. ціанокобаламін, фоліїва кислота, ферментативні препарати, гепатопротектори. Застосування саме ін’єкційних форм препаратів заліза посилює відповідь на лікування еритропоетином. В харчовому раціоні повинні бути зелені овочі, фрукти, м’ясо, яйця, риба, творог.

На останок треба зазначити, що лікування онкологічного хворого є дуже непростою, специфічною справою, яка потребує індивідуального підходу в кожному випадку. Лише лікар - онколог або гематолог повинен визначати план дій: врахувати тип пухлини, її розповсюдженість, особливості протікання хвороби та призначити методи лікування. Недооцінки всіх негативних факторів не повинно бути, тому що в кінцевому позитивному результаті в повній мірі зацікавлений як хворий, так і лікар.