Нєговському Володимиру Олександровичу – 105 років

105 років від дня народження нашого земляка, видатного вченого світового значення, професора, доктора медичних наук, засновника

нової галузі в медицині – реаніматології, академіка РАМН,

лауреата двох державних премій СРСР, організатора першого

у світі Науково-дослідного інституту загальної реаніматології,

почесного члена багатьох зарубіжних та вітчизняних наукових товариств Володимира Олександровича Нєговського (1909-2003).

Зараз нам тяжко уявити лікарню без відділення реанімації і здається, що так було зажди. Поява цієї науки про загальні закономірності згасання життєвих функцій при помиранні та їх відновлення після оживлення, науки про підтримку та керування життєдіяльністю організму в критичному стані тісно пов’язано з ім’ям Володимира Олександровича Нєговського.

1909 рік… В багатодітній сім’ї сільських вчителів невеличкого мальовничого містечка Козельця, яке притулилося між Києвом і Черніговом, народився майбутній вчений-практик. Сучасники згадують, що, не зважаючи на те, що в сім’ї було 9 дітей, батько, Олександр Тимофійович і  мати, Варвара Семенівна встигали і працювати в школі, і вести домашнє господарство, і приділяти велику увагу власним дітям, прищеплюючи їм любов до людей, праці, знань. І хоча держали своїх синів і дочок в строгості, користувалися серед них високим авторитетом. Семеро їх дітей пішли стопами батьків і також стали вчителями.

« Моя трудова біографія – пригадує Нєговський, - почалася ще в дитячі роки, влітку декілька років я підпрацьовував пастухом, У кінці нашої Красної вулиці стояла церква, в якій служив і мешкав батюшка Василь…Добре пам’ятаю, з якою насолодою, приганяючи корову батюшці Василю, їв у нього на кухні пшеничну кашу, котра для мене була вершиною блаженства».

Визначитися з майбутньою професією допоміг трагічний випадок,  який трапився в житті Володі ще в дитинстві. Ранньою весною він з товаришем вирішив наломати вербових котиків, які росли за Десною, але крихкий лід не витримав і він опинився в льодяній купелі, що й привело його на лікарняне ліжко з діагнозом «туберкульоз кості».

«Внутрішній протест проти смерті дітей, котрих не вдалося вилікувати, і які зовсім недавно були сусідами по палаті, був дуже активним. Я все більше переконувався у тому, що мушу стати лікарем» - згадував пізніше Володимир Олександрович. Протягом довгих тяжких місяців дивлячись в холодну білу стелю лікарні і спостерігаючи за стражданням дітей, в серці хлопчика зародилася мрія створити лікарню , в якій не буде моргу…

 Сім’я була дуже бідною і жителі Козельця далі Києва і Чернігова нікуди не їздили, але батьки наскребли йому 15 крб. на поїздку до білокам’яної, де він надіявся  здійснити свою мрію.

« Я облюбував собі безлюдне місце на паперті храму Христа Спасителя, ночував там між колонами шість днів, кутаючись у старе пальто. Речей у мене не було ніяких, тому не хвилювався, де зберігати… Харчувався переважно хлібом та помідорами. При великому конкурсі – 8-10 чоловік на місце – набрав достатню кількість балів і був зарахований у Другий Московський медичний університет. Думаю, що в теперішні часи медична комісія не допустила б мене до іспитів, адже я ходив на милицях. Вже на третьому курсі викинув одну милицю, потім другу і став ходити тільки з палицею».

Ідеєю, що в багатьох випадках смерть можна подолати, захопився ще під час навчання і твердо вирішив, що проблема продовження життя стане змістом його діяльності в медицині.

Після закінчення інституту його прийняли на посаду молодшого наукового співробітника в інститут експериментальної фізіології і терапії, директором якого був С.С. Брюхоненко – один з перших винахідників апарату штучного кровообігу. Тут же була написана перша наукова робота і почалися перші спроби по оживленню, але собаки, на яких робили експерименти, наступного дня помирали.

Своїм ентузіазмом заразив  молодих співробітників і вони разом переживали радість і невдачу перших спроб оживлення на тваринах.

У липні 1936 року Олександр Нєговський і його соратники були звільнені. Але це не зупинило молодого вченого. Він пише листа голові Раднаркому СРСР і просить надати можливість працювати в обраній ним галузі. За сприяння видатного нейрохірурга Н.Н. Бурденка було виділено окрему лабораторію для експериментів, яка у 1948 році стала самостійною науковою установою – Науково-дослідною лабораторією загальної реаніматології АМН СРСР, а пізніше Інститутом загальної реаніматології, в якому пройшли навчання сотні професіоналів нового стилю. До речі, подібний інститут навіть в такій передовій країні як США був створений тільки через 15 років і його директор Пітер Сафар Писав Нєговському: «…Вас будуть завжди вважати у світі засновником реаніматології… Ви розробили багато фундаментальних визначень і концепцій в цій новій галузі науки. Я навчався на Ваших концепціях і баченні»

На шляху становлення нової науки Володимир Олександрович висунув  поняття смерті клінічної та біологічної. Нєговський довів, що клінічна смерть – зупинка серця і припинення дихання – уже не життя, але ще й не смерть. Це перехідний процес від життя до смерті біологічної. І в цей самий період треба вести інтенсивну боротьбу за відновлення функцій організму. Сам вчений писав: «Довгі часи існувало уявлення, що останнє скорочення серця є останнім «акордом» життя. Тепер ми так не говоримо, тому що після припинення роботи серця стан організму ще протягом декількох хвилин залишається поворотним з точки зору відновлення функцій нервової системи. В дійсності останнім акордом життя є припинення роботи нашого мозку»

В кандидатській дисертації (1942) вченому вдалося вирішити один із кардинальних питань терапії термінальних станів – питання про значення раннього відновлення бульбарних центрів для успішного оживлення організму. Ці дослідження послужили поштовхом для розробки перших моделей вітчизняних апаратів для проведення штучного дихання – респіраторів. В докторській дисертації (1943) виклав основні положення патофізіології термінальних станів і принципи комплексного оживлення організму.

В 1943 році вийшла книга Нєговського «Відновлення життєвих функцій організму, який знаходиться в стані агонії або клінічної смерті», а через два роки вийшла друга монографія «»Досвід терапії стану агонії та клінічної смерті в військовому районі».

Вперше повноцінного оживлення Володимир Нєговський добився в діючій армії на фронті, де  в організованій ним бригаді вдалося оживити 50 поранених, які знаходилися в стані клінічної смерті або агонії. Це був тільки початок. З тих пір тисячі людей повернуто «з того світу». Його запрошували навіть до самого Сталіна, коли він помирав в Кунцево. Але нічого вже вдіяти було неможливо.

Дослідження, які лягли в основу патогенетичної терапії термінальних  станів та розкрили суттєвість ряду важливих процесів, які проходять при помиранні і подальшому оживленні організму одержали визнання держави. В 1952 році В.О. Нєговському та його співробітникам М.С. Гаєвській, Е.М. Смиренській, а також професору Ф.А. Андреєву було присвоєно почесне звання лауреатів Державної премії СРСР.

В  цьому ж році Міністерством охорони здоров’я СРСР видається перша інструкція по реаніматології, створюються мобільні бригади реанімації, обладнанні апаратурою для підтримання дихання, переливання крові, дефібриляції серця.

А з під пера видатного вченого виходять все нові монографії, статті, брошурі.  В 1961 році побачили світ дві дуже важливі монографії: «Патофізіологія і терапія агонії та клінічної смерті(переведена на німецьку, румунську, польську мови), «Оживлення організму та штучна гіпотермія» (опублікована В США, Англії, Іспанії).

Велике  значення Нєговський приділяв ідеї нервізму. Він підкреслює думку про необхідність глибокого вивчення динаміки згасання та відновлення центральної нервової системи, тому що без цього не може бути вирішена головна задача оживлення – повноцінне відновлення функцій мозку. Він вважав, що в критичній стадії організм сам бореться за життя – треба тільки йому допомогти.

Вся сучасна реаніматологія базується на 12 основоположних монографіях Нєговського. Крім того, ним опубліковано  10 брошур и біля 400 наукових статей, методичних рекомендацій, інструкцій..

В 1 974 році в Італії вийшла книга «Великі імена ХХ століття – медики». В ній серед інших названі: Рентген, Флемінг, Фрейд, Ваксман, Барнард, В. Нєговський.

Крім того, цей великий життєлюб захоплювався музикою, мистецтвом, багато подорожував, любив природу своєї країни і, не зважаючи на хвору ногу, знаходив сили для туризму та лижних походів.

Володимир Олександрович поєднував в собі широкий різнобічний талант, працьовитість, цілеспрямованість і організованість. Якщо до цього приєднати  енциклопедичну освіченість, величезний досвід роботи, чудову особисту якість, то можна уявити дійсні масштаби цієї людини.

Так здійснилась дитяча мрія великого дослідника. Він прожив довгі плодотворні 95 років і до самої смерті був радником інституту.

Ірина Воронцовська, головний бібліограф  Чернігівської обласної наукової медичної бібліотеки