Стани з дефіцитом уваги та гіперактивністю вважаються достатньо поширеними в дитячому віці психічними розладами. Від 3 до 7% дітей, що досягли шкільного віку, страждають на цей розлад. У хлопчиків він зустрічається в 4 рази частіше, ніж у дівчаток, у 60% пацієнтів основні симптоми зберігаються і в підлітковому віці.

Невгамовні та непосидючі, котрим й хвилини не сидиться на місці, котрі, як здається дорослим, знаходяться в полоні ненаситного бажання рухатись, знайомі будь-якому спеціалісту, що працюють з дітьми. Батьки скаржаться, що вони неслухняні, а інколи просто некеровані. Оточуючі вважають їх погано вихованими, а бабусі та дідусі відмовляються їх брати до себе на вихідні. Такі діти погано піддаються соціалізації, погано адаптуються в умовах дитячого садочка та школи і стають причиною постійних конфліктів і непорозумінь в дитячому колективі.

Дитини гіперкінетика завжди «занадто багато», її рухи дуже енергійні, занадто швидкі, кількість рухів, а в деяких випадках і слів, просто безграничні! В бажанні справитись з отриманим завданням така дитина втрачає неймовірну кількість зусиль. Крим того, у цієї категорії дітей часто відзначаються тикозні розлади. Звичайним для гіперактивних дітей є зниження пізнавальних здібностей при нормальному, а інколи навіть при високому інтелектуальному потенціалі. Такі діти частіше, ніж їх однолітки, мають специфічні затримки розвитку шкільних навичок (читання, письма, обчислення), в підлітковому віці частіше вживають алкогольні напої та наркотики, а в зрілому віці мають нижчий рівень освіти і меншу соціальну адаптацію.

Сучасне суспільство, батьки та педагоги нестерпні до гіперактивних дітей. Темп сучасного життя зростає, підвищуються вимоги ранньої соціалізації. Дошкільні заклади і молодша школа підвищують вимоги до самостійності і вмотивованості учнів в освітньому процесі. У вихованні зменшується терпимість до «дитячих помилок». В такій школі немає місця для дітей з дефіцитом уваги – емоційно незрілих, гіперактивних та імпульсивних. Тому їх переводять на індивідуальну форму навчання, по суті відмовляючи їм в повноцінній освіті вже на етапі початкової школи.

В бажанні справитись з отриманим на уроці завданням гіперактивна дитина втрачає неймовірну кількість зусиль, але, на жаль, здібна досягнути лише мінімальних у порівнянні з однолітками, результатів. Вона не може надовго зосередитись, терпляче вислухати інструкції педагога, послідовно виконати завдання, висидіти за партою повний урок. В школі, вдома, при спілкуванні з дітьми, на вулиці його просто переслідують нещасні випадки. Через неможливість опанувати різні правила і наслідувати їх така дитина – часто -густо стає порушником дисципліни, об’єктом агресії як з боку батьків, так і з боку вчителів та вихователів.

Результатом незадовільної адаптації дитини до школи являються проблеми емоційного плану: почуття страху, пригніченості, низької самооцінки. Гіперактивну дитину хвилюють прояви антипатії з боку оточуючих, причини якої вона не може правильно зрозуміти. Таким чином, група гіперкінетичних розладів характеризується раннім початком (звичайно у перші 5 років життя), гіперактивністю, порушенням уваги та імпульсивністю, які не відповідають віковому розвитку і призводить до порушень життєдіяльності в основних сферах життя.

Імпульсивність. Більшість з нас, відчувши на собі якийсь імпульс, спочатку замислюється, чи слід його реалізувати. У гіперактивної дитини цей процес має зворотні спрямування - спочатку з’являється дія, потім намір її реалізувати. В результаті виникає поведінка, яку важко сприймати толерантно:

- часто втручається в розмови дорослих,

- уривається до приміщення, де хто-небудь працює, незважаючи на численні зауваження,

- випадково псує речі,

- відсутні навички планування своєї діяльності на майбутнє.

Таку дитину легко підбурити на який-небудь безглуздий вчинок, чим часто користуються однолітки, охоче втягуючи їх в різні неприємності.

Гіперактивність. Про неї мова йде в тих випадках, коли дитина характеризується підвищеною , нічим не вмотивованою руховою активністю. Така дитина не може спокійно сидіти, не ходити по класу, утримуватись на своєму місці в автобусі або театрі. Крім необхідності перебування в постійному русі, однією з характерних рис гіперактивності є виникнення неспокою під час обмеження активності.

Порушення уваги є третім симптомом гіперактивного розладу. Це в рівному ступені стосується як спрямованості уваги, так і її концентрації. В результаті діти не здатні дотримуватися інструкцій від дорослих, не можуть сконцентруватись на одному занятті, мають великі проблеми під час приготуванні уроків, не можуть уважно слухати, пам’ятати про необхідність скласти свої речі, про завдання, які виконуються на уроці. У такої дитини не формуються навички вибірковості уваги, з цієї ж причині вона концентрується на випадкових подразниках, здебільшого на нових, більш близьких і сильних. Діти з порушенням уваги стомлюються та перестають продуктивно працювати набагато швидше своїх ровесників. Симптоми порушення уваги можуть по різному проявлятись в залежності від ситуації та оточення дитини. Зазвичай вони посилюються, коли від дитини вимагається значне інтелектуальне зусилля, особливо, коли дорослі змушують виконати важкі завдання. Але коли гіперактивна дитина повністю зацікавлена якимось завданням, вона здібна годинами залишатись зібраною.

Симптоми дефіциту уваги та гіперактивності не є провиною дитини. Цією ж мірою це не провина батьків та вчителів. Якими б епітетами не нагороджували таких дітей батьки, вихователі та вчителі, у них є величезна перевага у порівнянні з іншими дітьми – їх неможливо не помітити. Вони часто милі, веселі та оптимістичні, у них є почуття гумору, вони охоче допомагають тим, хто цього потребує, вони кмітливі та азартні, охоче виконують фізичну роботу, не злопам’ятні і не зосереджуються на образах. У багатьох з них відзначається виражена любов до тварин та великий інтерес до природи.

Підвищена рухливість цих дітей – дещо більше, ніж просто фізичний акт, це прояв особистості.

Поведінку дитини з гіперкінетичним розладом можна розуміти як вираження гострої потреби в увазі і любові оточуючих дорослих. Дитина знову і знову посилає сигнали, підсилюючи їх в надії, що хтось відреагує належним чином. Але дорослим ці сигнали часто залишаються незрозумілими. Таким чином, між сподіванням дитини іставленням до нього утворюється величезна прірва.

Причиною гіперактивних розладів у дітей, попри всі міфи, є або генетичні фактори, або органічне ураження центральної нервової системи.

Дитина з дефіцитом уваги і гіперактивністю потребує допомоги у тих сферах життя, які страждають від проблем з концентрацією уваги, гіперактивністю чи надмірної імпульсивності. Діагноз гіперкінетичного розладу - не вирок. Він лише свідчить, що дитина з таким розладом здатна досягнути тієї ж мети у житті, що і її ровесники , але для цього доведеться докласти значно більше зусиль як самій дитині, так і її дорослому оточенню. Оскільки розлад має біологічне походження, він може піддаватись медикаментозній корекції, що значно полегшує функціонування дитини.

Гіперкінетичний розлад – це хронічне захворювання , симптоми його проявляються роками, але взаємодія медичних спеціалістів, батьків, вихователів та вчителів може сприяти значному їх зниженню і покращенню стану дитини.