Тарас Григорович Шевченко прожив всього 47 років, але його коротке життя було насиченим, творчим, багатим дружбою з видатними людьми того часу. Серед них - багато лікарів, стосунки з якими він підтримував не тільки як пацієнт, а, насамперед, поета зв’язували з ними творчі стосунки та єдність поглядів. Тарас Шевченко – не тільки автор 240 віршів, 20 повістей, але й талановитий художник, який залишив нам у спадок чудові картини, виповнені олівцем, пером, аквареллю, маслом. Віна також мав ступінь академіка по гравіюванню. Тарас Шевченко розумів, що без ґрунтовних знань анатомії людини досягти успіхів в її зображенні неможливо. Навчаючись в Академії мистецтв в Петербурзі, він відвідував лекції, які читав наш земляк, видатний анатом, тонкий знавець живопису і скульптури Ілля Буяльський. Зберігся рисунок Тараса Шевченка «На лекції з анатомії», де зображено І. Буяльського під час викладання остеології.

Тарас Шевченко був також знайомий з видатним етнографом, мандрівником та лікарем Миколою Миклухо-Маклаєм. Під час перебування поета на засланні, коли друзі подали клопотання про його звільнення, батько Миклухо Маклая (на той час начальник залізничного вокзалу у Петербурзі) вислав опальному поету-художнику грошову допомогу, за що згодом поплатився своєю посадою. Відомо, що Шевченко в своїй поемі «Москалева криниця» описав подвиг козаків при взятті Очакова, серед яких був і Степан Миклуха – їхній дід та прадід.

Під час перебування у Києві, Тарас Григорович знайомиться з військовим лікарем, письменником, поетом, байкарем Євстафієм Петровичем Рудиковським. Їх об’єднувала любов до літератури та зацікавленість українською народною культурою. Сини-близнюки Є. Рудиковського брали участь у першому аукціоні з продажу особистих речей після смерті поета. Один з них купив на згадку про поета-художника хустку, другий – вишитий рушник, носовичок і бавовняну хустку.

Життя видатному митцю значно вкоротили заслання, нудьга, безнадія та хвороби, які переслідували його все життя. Він переніс скарлатину, тиф, головний біль, фурункульоз. Після десятирічної солдатчини Тарас Шевченко перетворився з веселого, бадьорого хлопця з густим русявим волоссям в мудрого діда з глибоким поглядом, лисиною та сивою бородою, хоча йому було тоді лише 43 роки. В листі до А. Лизогуба поет, зокрема, пише: «Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь, І до всього того треба було ще й занедужать, восени мучив мене ревматизм, а тепер цинга…»

Требу згадати, що медицина на той час була тільки в зародковому стані. Лікарів було мало (приблизно на одного лікаря припадало 200 тис. жителів) і вони переважно покладалися на свої спостереження та досвід. Найпоширенішим методом лікування багатьох хвороб було кровопускання, потогінні парові ванни, обкурювання ялівцевими ягодами. Не випадково, що більшість людей зверталося до знахарів, серед яких було багато шарлатанів. Тарас Шевченко у творах «Варнак», «Наймичка» також згадує знахарів і навіть залишив однойменний малюнок. Згадуються також і такі лікарські рослини як малина, шавлія, естрагон та мінерал «семибратська кров» (невеличкі шматочки черепашнику темно-рожевого кольору).

Останні роки життя Тарас Шевченко провів в невеличкій кімнаті Петербургу, де він багато займався гравіруванням, використовуючи шкідливі кислоти. Здоров’я поета з кожним днем все більше погіршувалося. Прогресуючий ревматизм та хвороба печінки ускладнювались зловживанням спиртних напоїв та тютюнокурінням

Перед смертю його оглянули лікарі Е. Барі та П. Круневич, які встановили серцеву недостатність, що спричинило водянку.

Як свідчать очевидці, останню ніч свого життя поет провів, сидячи на ліжку; біль в грудях на давала йому лягти. Він то запалював, то гасив свічку. 10 березня о п’ятій ранку 1861 року Т. Шевченко побажав зійти в майстерню. На східцях охнув і упав. О пів на шосту поета не стало.