Маньківський Борис Микитович – засновник вітчизняної неврології

Виповнюється 130 років від дня народження нашого земляка, вченого-невролога зі світовим ім’ям, академіка АМН СРСР, заслуженого діяча науки України Маньківського Бориса Микитовича (1883-1962).

   Народився майбутні вчений березневого дня в невеличкому містечку Козельці, що на Чернігівщині. Його батько, Микита Іванович Маньківський, випускник Петербурзької медико-хірургічної академії в дореволюційні роки був професійним військовим лікарем. В Чернігівськім та Київському державних архівах зберігаються відомості про рід Маньківських, який внесений в 2-гу частину родовідної книги чернігівського дворянства. Там зазначається, що дід Микити Івановича – Іван Васильович був поручиком, батько – Микита Іванович – статським радником, лікарем 33-ї артилерійської бригади. Родовід Маньківских починається з часів переходу їх на службу гетьманських українських полків (1692) козацької доби. Стародубський полк, в якому служили Маньківські був розташований на території сучасної Чернігівщини та Брянщини. Маньківські не тільки воювали проти безкінечних ворогів, але й приймали участь в рішенні дипломатичних, політичних та економічних питань.

       Любов батьків до природничих наук, мистецтва, літератури, готовність завжди прийти на допомогу оточуючим людям позитивно вплинули на все подальше життя Бориса Микитовича, який після закінчення Першої київської гімназії без вагань вступив на медичний  факультет Київського університету святого Володимира – культурний центр не тільки України, а й усієї Європи. Там були створені наукові школи під керівництвом відомих вчених: патолога В. В. Підвисоцького, анатома В.О. Беца, хірурга В. О. Караваєва, терапевтів В. П. Образцова та Ф. Г. Яновського, невропатолога М. М. Лапінського.

      Це був початок двадцятого століття. До Жовтневої революції залишалися лічені роки. Ідеї зміни існуючого суспільства вже просто носились в повітрі і запалювали молоді серця студентської молоді. За участь в студентській сходці Бориса виключають з університету і він для продовження освіти їде за кордон, де пройшов стажування в Лейпцігському університеті, Сорбонні, в клініці «Салпетрієр» (Париж), в Цюріху. В останній Борис Микитович стажувався під керівництвом одного з видатних неврологів того часу  Костянтина фон Монакова, що стало вирішальним в виборі спеціалізації. Тільки через шість років (1910 р.) йому вдається закінчити Київський університет. Всебічно обдарованого випускника з фундаментальними знаннями і володінням іноземними мовами залишають на кафедрі нервових хвороб університету, де він під керівництвом професора М. М. Лапінського займається неврологічними захворюваннями, яким присвятив все своє життя.

   У 1914 році в сім’ї Бориса Микитовича та Катерини Дмитрівни народжується первісток, майбутній вчений-невролог професор Микита Борисович Маньківський. Він поповнив славну когорту лікарів  свого родоводу.

   Під час Першої світової війни, працюючи в військовому шпиталі, займався травмами нервової системи, гострими інфекціями, що знайшло своє відображення в наукових працях.

Дружина – Катерина Дмитрівна

      У 1922 році доктора медичних наук Бориса Маньківського вибирають завідуючим кафедрою нервових хвороб Київського медичного інституту, який був організований на базі медичного факультету Київського університету. На цій посаді він працював довгих 40 років. Одночасно він керує кафедрою нервових хвороб Київського інституту, відділенням вікових змін нервової системи Інституту геронтології АМН СРСР, а також  стає науковим керівником науково-дослідного психоневрологічного інституту удосконалення лікарів.

1941 рік… Тяжкий і темний період історії нашої країни. Київський медичний інститут евакуювали спочатку до Харкова, а потім до Челябінська. Всі свої сили і знання Борис Микитович віддає на боротьбу з сепсисом, травматологією, нейроінфекційними ураженнями.

       Після повернення у кінці 1943 року до Києва, через рік Маньківському присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки». В цьому ж році він став дійсним членом щойно створеної Академії медичних наук СРСР.

       Борис Маньківський залишив після себе велику школу учнів і послідовників. Він підготував 5 докторів і 50 кандидатів наук. Гідними учнями Бориса Микитовича стали  С. М. Шаравський, О. Р. Киричинський , М. Б. Маньківський, Б. Л. Смірнов, В. М. Слонімська, Я. А. Мінц, О. Л. Духін.

Внесок Бориса Маньківського в вітчизняну неврологію неоцінимий. Його перу належить 150 друкованих праць, де він висвітлював проблеми фізіології нервової системи, описав клінічні та патолого-антомічні особливості перебігу епідемічного енцефаліту, кардіо-церебрального синдрому, пароксизмального паралічу, клініку ураження нервової системи після вакцинації, клініку дерматоміозиту, дослідив функції підкіркових утворів, анатомію і клініку нейроонкологічних та нервових захворювань, судинну патологію нервової системи. Маньківський вперше в нашій країні описав спалах первинного енцефаломієлополірадикулоневриту. В низці статей вчений розкрив важливі питання патогенезу та клініки розсіяного склерозу. Праці українського невролога були настільки оригінальними і глибокими, що часто переводились на іноземні мови.

Академік Борис Маньківский співпрацював з провідними московськими неврологами: М.К. Боголєповим, М.К Коноваловим, Є В. Шмідтом, що мало велике значення при лікуванні особливо тяжких випадків проявлення хвороби.

Сучасники Бориса Микитовича згадують, що він ніколи не використовував дослідження своїх співробітників при виданні своїх наукових праць і що він був вимогливим науковим керівником. Він вважав, що спочатку необхідно оволодіти лікувальною справою і лише потім пропонував теми дисертацій молодим науковцям. Великий невролог любив, коли його учні мали свою думку і оригінальне мислення. В клініках, якими він керував, завжди панувало доброзичливе відношення до хворих. Сам вчений з великою повагою відносився до оточуючих людей і дуже високо цінував людську гідність. Зі своїми співробітниками був завжди тактовним і ввічливим, справедливим і щедрим.

     Дружина вченого, Катерина Дмитрівна згадує, що Борис Микитович і вдома багато працював. Він передивлявся нову літературу в своєму кабінеті. І завжди був в костюмі і краватці і читав, читав… А коли наступали свята, він обов’язково приїжджав в клініку, обходив всі палати і вітав хворих зі святом.

      До речі, хворих Маньківський, з якими завжди був лагідним і делікатним, консультував безвідмовно і ніколи не брав з них грошей.

     Будучи чудовим лікарем, вченим, лектором, педагогом, Борис Маньківський знаходив час для сім’ї, музики, театру, книг, живопису.

      В 1983 році до 100-річного ювілею видатного вченого випущена пам’ятна медаль, яка знаходиться в сім’ї продовжувачів медичної естафети славної династії Маньківських,  яка протягом п’яти століть світить людству яскравим сяйвом добра і любові.

Головний бібліограф Чернігівської обласної наукової медичної бібліотеки

Ірина Воронцовська