Причиною виникнення реакцій та ускладнень найчастіше є порушення встановлених правил переливання крові та її компонентів, нечіткого визначення показань чи протипоказань для призначення тієї чи іншої трансфузіологічної процедури, неправильної оцінки стану реципієнта в процесі трансфузії чи після неї. В окремих випадках реакції можуть спостерігатися і незалежно від того, чи були будь-які порушення в процесі переливання.

Слід зазначити, що перехід на поповнення дефіциту клітин чи плазми компонентами крові у хворого різко зменшує кількість реакцій та ускладнень. Практично не буває ускладнень при переливанні відмитих розморожених еритроцитів. Суттєво зменшується кількість ускладнень у разі дотримання принципу «один донор – один реципієнт» (особливо зменшується ризик передачі вірусного гепатиту). Але це правило має обмежену сферу застосування у зв'язку з неможливістю одержання адекватної кількості компонентів крові у одного донора.

Залежно від важкості клінічного перебігу, температури тіла і термінів появи ускладнень розрізняють посттрансфузійні реакції трьох ступенів: легкі, середні та важкі.

Легкі реакції супроводжуються підвищенням температури тіла в межах 1 °C, болем у м'язах кінцівок, головним болем, ознобом, нездужанням. Ці явища короткочасні і зникають без будь-яких спеціальних лікувальних заходів.

Реакції середньої важкості проявляються підвищенням температури тіла на 1,5 - 2,0 °C, ознобом, збільшенням частоти пульсу і дихання, іноді з'являється кропивниця.

У разі важких реакцій температура тіла підвищується більше як на 2,0 °C, спостерігається лихоманка, ціаноз губ, блювання, сильний головний біль, кропивниця чи набряк Квінке, лейкоцитоз.

Залежно від причини виникнення і клінічного перебігу розрізняють пірогенні, антигенні (імунні), алергічні та анафілактичні реакції.

1. Пірогенні реакції і ускладнення (не пов'язані з імунологічною несумісністю)

Основною причиною пірогенних реакцій є попадання ендотоксину в трансфузійне середовище. Такі реакції та ускладнення пов'язані з використанням для консервації крові чи її компонентів розчинів, не позбавлених пірогенних властивостей, недостатньо оброблених систем і апаратури для трансфузії. Ці реакції можуть бути результатом проникнення мікробної флори у кров або її компоненти в момент її забору чи під час зберігання.

2. Ускладнення, що можуть виникнути під час переливання крові та її компонентів

Причини: імунологічна несумісність; посттрансфузійні метаболічні порушення; масивні гемотрансфузії; недоброякісність перелитої крові чи її компонентів; похибки в методиці трансфузії; передача інфекційних захворювань від донора до реципієнта; помилки у визначенні показань і протипоказань до гемотрансфузії.

2.1. Ускладнення, викликані переливанням еритроцитів (крові), несумісних за груповим фактором системи AB0, так звані гемолітичні реакції Причина: невиконання правил, передбачених Інструкцією з техніки переливання крові та її компонентів, по методиці визначення груп крові за системою AB0 і проведення проб на сумісність.

Ускладнення можуть проявитися безпосередньо під час гемотрансфузії чи відразу після неї і характеризуються нетривалим збудженням, болем у грудях, животі, попереку. Далі поступово наростають циркуляторні порушення, що притаманні шоковому стану (тахікардія, гіпотонія), розвивається картина массивного внутрішньосудинного гемолізу (гемоглобінемія, гемоглобінурія, білірубінемія, жовтяниця) і гострого порушення функції нирок і печінки. Якщо шок розвивається під час оперативного втручання, то клінічними ознаками його можуть бути: значна кровоточивість з операційної рани, стійка гіпотензія, а при наявності сечового катетера - поява сечі темно-вишневого або чорного кольору.

Важкість клінічного перебігу шоку значною мірою залежить від об'єму перелитої несумісної крові та її компонентів, суттєву роль у такому випадку відіграють характер основного захворювання і стан пацієнта перед гемотрансфузією.

2.2. Ускладнення, що викликані переливанням концентрату еритроцитів (крові), несумісних за резус-фактором і за іншими системами антигенів еритроцитів

Причини: ці ускладнення виникають у хворих, сенсибілізованих за резус-фактором.

Ізоімунізація резус-антигеном може відбутися при таких умовах:

1. У разі повторного вливання резус-негативним реципієнтам резуспозитивної крові.

2. Вагітність резус-негативної жінки резус-позитивним плодом, від якого резус-фактор надходить у кров матері, стає причиною утворення в її крові імунних антитіл проти резус-фактора.

Причинами таких ускладнень у переважній більшості випадків є недоліки акушерського і трансфузійного анамнезу, а також невиконання або порушення інших правил, які попереджають несумісність за резус-фактором.

Клінічні прояви цього ускладнення відрізняються від попередніх більш пізнім початком, менш бурхливим перебігом, сповільненим гемолізом, що залежить від виду імунних антитіл та їх титру.

Крім групових факторів системи AB0 і резус-фактора Rh0(D) причиною ускладнень під час переливання еритроцитів (крові), зрідка, можуть бути інші антигени за системою резус:rh'(C), rh''(E) і hr'(C), hr'(E), а також антигени Даффі, Келл, Кідд і інших систем. Слід зазначити, що ступінь їх антигенності для практики переливання еритроцитів (крові) значно нижчий резус-фактора Rh0(D), але такі ускладнення зустрічаються. Вони виникають як у резус-негативних, так і у резус-позитивних осіб, імунізованих внаслідок вагітності або повторних переливань еритроцитів (крові).

2.3. Посттрансфузійні реакції та ускладнення негемолітичного типу Причини: сенсибілізація реципієнта до антигенів лейкоцитів, тромбоцитів у разі переливання не відмитих еритроцитів (цільної крові) та білків плазми внаслідок раніше проведених трансфузій і внаслідок вагітності.

Клінічні прояви розвиваються звичайно через 20 - 30 хв. після закінчення гемотрансфузії, іноді раніше або навіть під час переливання і характеризуються ознобом, гіпертермією, головним болем, болем у крижах, кропивницею, свербінням шкіри, задишкою, задухою, розвитком набряку Квінке.

2.4. Посттрансфузійні реакції та ускладнення, пов'язані з умовами консервування і зберігання крові, еритроцитної маси

Причина: реакція організму на стабілізуючі розчини, що їх використовують під час консервування крові та її компонентів, на продукти метаболізму клітин крові, що утворюються внаслідок її зберігання, на температуру трансфузійного середовища, яке переливають.

Гіпокальціємія розвивається під час трансфузій великих доз цільної крові чи плазми, заготовлених з використанням натрію цитрату, особливо у разі значної швидкості переливання.

Клініка гіпокальціємії: зниження рівня вільного кальцію в крові призводить до артеріальної гіпотензії, підвищення тиску в легеневій артерії і центрального венозного тиску, подовження інтервалу Q-T на ЕКГ, появи судом, сіпання м'язів гомілки, обличчя, порушення ритму дихання з переходом в апное у разі високого ступеня гіпокальціємії. Суб'єктивно наростання гіпокальціємії хворі сприймають спочатку як неприємне відчуття за грудиною, яке перешкоджає під час ходьби, в ротовій порожнині з'являється неприємний присмак металу, відзначаються посіпування м'язів язика і губ, у разі подальшого зростання гіпокальціємії - поява тонічних судом, порушення дихання аж до його зупинки, порушення ритму серця - брадикардія аж до асистолії.

Гіперкаліємія у реципієнта може виникнути під час швидкого переливання консервованої крові (біля 120,0 мл/хв.) або концентрату еритроцитів тривалого зберігання. Основним клінічним проявом гіперкаліємії є розвиток брадикардії.

2.5. Синдром масивних трансфузій

Ці ускладнення виникають у разі введення за короткий період у кров'яне русло реципієнта від 1,5 до 3,0 л цільної крові від багатьох донорів (більше 40,0 - 50,0% об'єму циркулюючої крові). Для профілактики цього ускладнення необхідно уникати переливання цільної крові особливо у великих кількостях. Для поповнення масивних крововтрат заздалегідь заготовленими від одного-двох донорів консервованими еритроцитами, свіжозамороженою плазмою за принципом «один донор - один реципієнт», трансфузійну тактику необхідно будувати на дотриманні суворих показань до переливання донорської крові, широко використовуючи компоненти і препарати крові (еритроцити, свіжозаморожена плазма), низькомолекулярні розчини декстрану (реополіглюкін, желатиноль), досягаючи гемодилюції. Ефективним методом запобігання синдрому масивної трансфузії є застосування автокрові (компонентів) хворого, які заготовляють перед плановою операцією. Необхідно також ширше впроваджувати застосування автокрові, яку збирають під час операцій з операційного поля та порожнин (метод реінфузії).