Всесвітній день психічного здоров'я почали відзначати з 1992 року за ініціативою Всесвітньої федерації психічного здоров'я. Цей день призначений для більш відкритого обговорення теми психічних розладів, долучення до цьго урядових структур, громадських та релігійних організацій, медичних фахівців, пацієнтів та їх родичів. Також важливим завданням є стимулювання інвестицій в служби профілактики та лікування даних розладів. Метою Всесвітнього дня психічного здоров'я є досягнення скорочення поширеності психічних розладів, таких як шизофренія, біполярний афективний розлад, деменція, різного роду залежності, епілепсія, розумова відсталість. До цієї дати у світі видаються тематичні журнали міжнародних психіатричних організацій, розсилаються звернення в урядові структури і органи охорони здоров'я, які закликають взяти участь в міжнародному русі. Кожен рік цей день з 1996-го року присвячується одній з актуальних тем сучасної психіатрії для проведення публічної просвітницкої компанії. Наприклад, 1996-й рік був присвячений проблемі психічного здоров'я жінок, 1997-й рік - психічному здоров'ю дітей, а минулий 2010-й пройшов під гаслом "Немає здоров'я без психічного здоров'я" і висвітлив проблему психічних розладів у соматичних хворих.

Згідно даних Всесвітньої організації охорони здоров'я в наші дні у світі більше 450 мільйонів людей страждають психічними захворюваннями. А в західних країнах кожна сьома людина страждає на психотичний розлад або схильна до депресії чи алкоголізму. Такі високі показники захворюваності обумовлюють значні соціальні та економічні витрати у суспільства. По-перше, це втрати виробництва внаслідок втрати працездатності хворого або її зниженням, по-друге – це збитки від нещасних випадків та аварій, які стаються за участі психічнохворих людей, по-третє – це витрати на лікування та соціальні програми для даної категорії населення, по-четверте – це безробіття, соціальне відчуження та злочинність серед молодих людей, які страждають на порушення психіки і т.д. Зростанню захворюваності на психічні розлади сприяють інформаційні перевантаження, політичні й економічні катаклізми в світі, які сіють невпевненість щодо безпеки завтрашнього дня, та, звичайно, постійні стреси. Сучасне життя саме по собі фактично являється суцільним стресом: необхідність постійно пристосовуватися до динамічних змін екномічної та політичної ситуації в країні, негаразди на роботі, необхідність щоденного контакту з великою кількістю малознайомих людей, поїздки в громадському транспорті і т.д. Стрес просто стає складовою частиною життя сучасної людини, що тільки сприяє виникненню та поширенню психічних розладів.

Щодо ситуації в Україні, то поширеність психічних розладів у нас на порядок менша від поширеності в країнах Західної Європи. Але, на жаль, це не означає, що наші громадяни менше хворіють на розлади психіки та поведінки. Проблема в тому, що наше населення з острахом йде на прийом до психіатрів. Серед населення досі побутує хибна думка, що до психіатра звертатися "соромно", "буде клеймо на все життя", "виженуть з роботи", а спеціалізованої психіатричної допомоги потребують лише ті, у кого «дах серйозно їде». Насправді ж 90% звернень до лікарів-психіатрів складають пацієнти без порушеннь мислення, сприйняття та поведінки.

Коли ми говоримо про психічне здоров'я населення, ми маємо на увазі кілька сторін. З одного боку - це очевидне психічне нездоров'я яке представлене великими нозологічними формами, такими як шизофренія, маніакально-депресивний психоз, епілепсія, різні види деменцій. Але крім того існує так звана погранична психіатрія, яка включає в себе різноманітні депресивні та тривожно-фобічні розлади, невротичні реакції на стрес. Якраз з цими розладами найчастіше стикається населення та спеціалісти різних медичних напрямків.

Найбільш відомим, але в той же час, найбільш загадковим психічним розладом, є шизофренія. Це ендогенне прогредієнтне захворювання, яке супроводжується розладами мислення та сприйняття, яке призводить, зрештою, до порушення соціального функціонування особистості. В усьому світі на шизофренію хворіє близько 1% населення. Це захворювання частіше, ніж інші психічні розлади, призводить до інвалідизації. На жаль, термін "шизофренія" давно став образливим словом. Його часто можна почути в повсякденній розмові у негативному контексті - шизофренічні вчинки, шизофренічний вислів тощо. Коли необхідно когось принизити, люди часто застосовують цей психіатричний термін. При цьому ті, хто його використовує у такий спосіб, мають дуже непевне уявлення про те, що дійсно являє собою шизофренія, як захворювання. Не дивно, що в Японії взагалі цій хворобі навіть дали іншу назву.

Симптоми шизофренії поділяються на позитивні (додаткові ознаки, які відсутні в здорової людини) і негативні (зменшення чи відсутність тих ознак, які повинні бути в нормі). Фактично, шизофренія - це хронічне душевне захворювання, в основі якого лежать розщеплення думок, почуттів і дій людини. Внаслідок цього з'являються різні психічні симптоми. При шизофренічному процесі страждають також воля і мотивація. Людина стає пасивною, байдужою, млявою, безініціативною, замкнутою. Вона втрачає інтерес до власного життя та життя своїх близьких. Натомість у неї з'являються ознаки, яких у нормі не має бути – маячіння різного змісту (ревнощів, переслідвання, впливу, величі, високого походження і т.д.), галюцинації (різні звуки, голоси, запахи, дотики). На даний час достовірних причин виникнення цього захворювання не виявлено, але відомо, що роль у цьому одночасно відіграють багато компонентів - генетична схильність, особливості виховання, травматичні події в житті, перенесені інфекційні захворювання, особистісні особливості до захворювання. Спадкова схильність до шизофренії - вже доведений факт, однак навіть у двох батьків, які страждають на шизофренію (що буває дуже рідко), кожна четверта дитина буде здоровою. Проявляється шизофренія майже завжди у молодому віці - від періоду статевого дозрівання до 30-35 років. Це час становлення особистості та найбільших її критичних періодів. У більш пізньому віці хвороба виникає дуже рідко. Серед населення побутує така думка, що хворі на шизофренію або дуже талановиті, або, навпаки, небезпечні. Справді, серед таких людей є навіть Нобелівські лауреати, але їх не більше, ніж серед здорових. Те ж саме можна сказати про небезпечність хворих на шизофренію - вони швидше схильні до агресії стосовно себе, ніж по відношенню до інших людей. Приблизно 10% таких людей вчиняють спроби самогубства, а відсоток тих, які є небезпечними для оточуючих, набагато нижчий.

Шизофренія частіше протікає у вигляді приступів. Приступи характеризуються інтенсивною позитивною симптоматикою, а проміжки між ними — в основному негативною (позитивні симптоми можуть бути слабкі або бути присутнім тільки в стертому вигляді: дивні переконання, дивакувата поведінка, вичурність у вчинках і т.д.).

Є багато теорій, які пояснюють виникнення шизофренії. На даний момент точно відомо, що важливу роль у розвитку цього захворювання грає порушення дофамінового і серотонінового механізму зв'язку між нейронами. Крім того, при шизофренії порушується зв'язок як між півкулями, так і між різними частинами півкулі головного мозку.

Методи лікування шизофренії зазнали великої трансформації протягом останнього часу. До появи препаратів-нейролептиків використовували різні не завжди гуманні методи - метод інсулінової коматозної терапії, електоросудомна терапія, проводились оперативні втручання на головному мозку. Перші ліки, які усували переважно позитивну симптоматику за останні 30 років значно покращили свою якість та ефективність. Це є заслугою переважно західних фармацевтичних компаній, які постійно проводять дослідження в цій сфері. У 90-ті роки минулого століття з'явилася нова група антипсихотичних засобів - атипові нейролептики, які не лише активніше усувають основні симптоми шизофренії (марення, галюцинації), а й впливають на емоційно-вольові якості (мотивація до соціальної активності, спілкування тощо). Також ці ліки мають значно менше побічних ефектів. Тому, зазвичай, вони зараз є препаратами вибору при лікуванні шизофренії.

Маніакально-депресивний психоз (МДП), або біполярний афективний розлад (циркулярний психоз, циклофренія) – захворювання, що має перебіг у формі маніакальних і депресивних фаз, розділених між собою найчастіше інтермісіями, тобто повною відсутністю психічних розладів під час цих «світлих» проміжків і збереженням властивих хворому до початку захворювання особистісних характеристик, навіть після багатьох років захворювання. Частіше хворіють жінки віком 35–55 років (70% захворювань на МДП). Значну роль у генезі цього захворювання відіграє обтяжена спадковість (80% випадків).

Маніакальна фаза МПД характеризується підвищеним радісним настроєм, прискоренням темпу мислення, мовним і руховим збудженням – т. зв. маніакальною тріадою основних симптомів.

Для хворих в цій фазі характерна переоцінка своїх можливостей, здібностей і т. д. Це, здебільшого, стосується фізичних можливостей хворих, професійної діяльності, творчості. Через надто бурхливу діяльність, загальне пожвавлення, відчуття припливу сил у всіх цих сферах довкола хворого – на роботі, вдома, в лікарні відбувається справжня дезорганізація, реальний безлад.

Свідомість та орієнтація хворих в оточуючому середовищі у маніакальному стані переважно зберігаються. Проте вони стають надокучливими, в усе втручаються, не фіксують уваги на неприємностях, багатомовні, жартівливі та гомінкі в поведінці. Зниження критики супроводжується переоцінкою власних можливостей; можуть виникати ідеї величності, через наявність яких хворі стверджують про свої надзвичайні можливості, привабливість і фізичну силу. Підвищуються потяги, що проявляються у марнотратстві, сексуальних та алкогольних ексцесах, характерних висловлюваннях еротичного змісту. В цей період хворі можуть допускати невиправдані фінансові витрати, вчиняти крадіжки, брати хабарі, укладати невигідні угоди і давати обіцянки, які неможливо виконати. Всі ці явища можуть підсилюватися дією алкоголізації. Коли збудження досягає своїх крайніх меж, хворі можуть ставати брутальними й агресивними.

Депресивна фаза МДП нерідко починається поступово із соматичних та вегетативних проявів. Порушується сон, характерні ранні прокидання, відчуття розбитості і загальмованість зранку, тривожні безпричинні побоювання, невиразні страхи, неможливість зосередитися, знижується працездатність.

При поглибленні розладів з’являються основні ознаки розгорнутого депресивного синдрому: знижений тужливий настрій, мисленнєва та рухова загальмованість.

Для депресивної фази характерні ідеї самозвинувачення, самоприниження, гріховності; такі хворі вважають себе в чомусь винними перед сім’єю, друзями, суспільством. Характерним для таких хворих є скорботний вираз обличчя, скутість рухів, зігнута, схилена постава. Іноді спостерігається повна нерухомість в ембріональній позі (меланхолічний ступор).

Найбільш легкою формою МДП є циклотимія, при якій симптоми маніакальної та депресивної фаз невиразні. Так, не спостерігається зайвої пожвавленості чи виразної рухової загальмованості, скутості. Хворі найчастіше продовжують працювати і жити як звичайно.

Тривалість фаз при МДП коливається від 2 до 6 місяців, хоча з другої половини життя напади можуть набирати затяжного характеру (до 1 року і більше). Депресивні фази переважно довготриваліші, ніж маніакальні.

В лікуванні маніакально-депресивного розладу медицина досягла кращих результатів, ніж у лікуванні шизофренії. Є чіткі рекомендації згідно прийнятих стандартів – це нейролептики, антидепресанти, стабілізатори настрою.

Серед розладів психіки значне місце займають також невротичні розлади, які проявляються змінами емоційної сфери, психічними, невротичними та соматичними симптомами. При цьому відсутні серйозні захворювання центральної нервової системи чи соматичні хвороби, які можуть бути причиною таких невротичних розладів.

Основною причиною розвитку неврозів є стрес – стан психофізичної напруги, захисна реакція на дію постійно тривалого подразника. Такими подразниками (стресорами) можуть бути несприятливі сімейні обставини, фінансові труднощі, природні фактори (грім, блискавка і т.д.), постійні емоційні переживання, тривалі невдачі, природні та техногенні катастрофи.

При неврозах на перший план виступають такі симптоми, як неврівноваженість, тривога, страх, ранимість, нетерплячість, нездатність швидко сконцентруватись, порушується сон, швидка втома, зниження працездатності.

Серед соматичних симптомів при неврозах можуть відзначатись болі в серці, серцебиття, відчуття перебоїв у серці, відчуття нестачі повітря (“клубок” у горлі), зниження апетиту, біль у животі, відрижка повітрям, закрепи, головні болі, болі в м’язах, порушення чутливості шкіри, запаморочення, зміни ходи та ін..

Існує багато видів невротичних розладів. Найпоширенішими серед них є наступні: тривожно-фобічний розлад або невроз страху – стійкий невмотивований страх в ситуації, що є абсолютно безпечною та повсякденною. Такий страх нерідко поєднується із змінами настрою і частіше зустрічається у жінок; соціальні неврози (соціальні фобії) характеризуються страхом уваги з боку навколишніх людей, наприклад страхом здачі екзаменів, страх публічних виступів, страх опинитися серед великого скупчення людей; панічний розлад проявляється повторними нападами безпричинного відчуття паніки, яке супроводжується серцебиттям, задухою, запамороченням, онімінням тіла, страхом смерті; дисоціативний (конверсійний) розлад найбільш яскраво представляє істеричний невроз. Ведучими симптомами при цьому виді неврозу є поява різних соматичних симптомів (сліпота, паралічі, судоми, втрата пам’яті, неможливість розмовляти) без видимих органічних причин, але на фоні стресової ситуації; іпохондричний невроз, основною ознакою якого є постійна стурбованість своїм станом здоров’я. Пацієнти висловлюють багато різноманітних скарг, вимагають і проходять консультації в різних лікарів, впевненні у наявності у них «невиліковних» та «важких» захворювань. При цьому соматичної патології у хворого не виявляється; соматоформна вегетативна дисфункція відноситься до системних неврозів і характеризується скаргами на біль у серці, серцебиття (невроз серця), задуху, нестачу повітря (психогенна аерофагія), відрижку, здуття живота (невроз шлунку).

Також слід відмітити такий пограничнмй стан, як гостра реакція на стрес, яка виникає в результаті сильного переживання (нещасний випадок, смерть близької людини, загроза життю, насильство) і може проявлятися змінами свідомості, неадекватною поведінкою, зниженням або підвищенням рухливості.

Найпоширенішим невротичним розладом є неврастенія – стан, при якому на перший план виходить швидка втомлюваність, зниження працездатності, важкість сконцентруватись, порушення сну, дратівливість, гнівливість, перепади настрою, зміни апетиту. Неврастенія найчастіше є реакцією організму на хронічний стрес.

Обсесивно–компульсивний розлад або невроз нав’язливих станів є найважчим серед невротичних захворювань. Основною ознакою цього неврозу є часто повторювані усвідомлені думки або дії. Нав’язливі думки можуть бути різноманітними за змістом, але найчастіше – це нав’язливі сумніви. Наприклад, що замок від дверей не закритий або не виключений газ чи праска. Людина мучиться цими сумнівами, кількаразово усе перевіряє, при особливо важких формах «перевірки» практично безкінечні.

Нав’язливі дії (ритуали) в більшості стосуються дотримання чистоти (постійне миття рук із страхом заразитись інфекцією), безперервного контролю за попередженням потенціальної, але неіснуючої небезпеки, повторювання якихось дій з метою захистити себе від тої чи іншої небезпеки. Наприклад, хворий виходить з дому тільки з правої ноги, стукає по зачиненій двері певну кількість раз і йде на роботу лише по певному шляху, тоді, як він вважає, день пройде вдало.

Неврози часто супроводжуються соматичними симптомами з боку серцево–судинної системи, органів дихання, шлунково–кишкового тракту, нервової системи. З цієї причини, а також через небажання звертатися до психіатра пацієнти шукають медичну допомогу в інших лікарів (терапевтів, кардіологів, неврологів), ворожок, екстрасенсів–самозванців або займаються самолікуванням.

Діагноз неврозу має право встановити лікар–психіатр і відповідно він призначає лікування. В лікуванні невротичних розладів застосовуються класичні трициклічні та сучасні антидепресанти, транквілізатори, невеликі дози нейролептиків. Некваліфіковане, безсистемне, самостійне призначення заспокійливих, транквілізаторів, снодійних недопустимо в зв’язку з реальною загрозою розвитку звикання та залежності від медикаментів. Гарні результати, як допоміжний захід, у лікуванні неврозів має психотерапія, особливо такі її види, як групова психотерапія, психодрама, терапія творчістю.

Профілактика психічних розладів починається ще з внутріутробного розвитку – це зведення до мінімуму шкідливих впливів на майбутню матір, в подальшому – це гармонійне виховання дитини в повній родині, чуйне і товариське ставлення до неї з боку рідних, вихователів, вчителів. Особливо слід бути уважним в підлітковому віці, оскільки в результаті гормональних «бурь» підлітки стають особливо сприйнятливі до психічних розладів та розладів поведінки. В дорослому віці слід звернути увагу на уникнення стресів, раціональний режим праці та відпочинку, ведення здорового способу життя, намагатися уникати інфекційних хвороб.