Проблеми онкології залишаються в центрі уваги не тільки медиків, але і всього світового співтовариства у зв’язку з постійним зростанням захворюваності на злоякісні новоутворення і смертності від них. Це значною мірою обумовлено недостатністю профілактики та несвоєчасною діагностикою і, як результат, недостатньою ефективністю лікування. Пріоритетами протиракової боротьби є профілактика, скринінг (пошук), рання діагностика і лікування. Головна мета протиракової боротьби – зниження смертності, що означає виявлення початкових, безсимптомних форм хвороби.

Серед злоякісних новоутворень частіше зустрічаються пухлини органів травлення. В країнах Європи найбільш розповсюдженою формою є рак товстого кишечника (РТК) або колоректальний рак (КРР). Він поєднує в собі злоякісні новоутворення ободової, прямої кишок і ануса і складає 52% від усіх пухлин органів травлення. В Україні захворюваність на РТК становить 34,9 на 100 тис. населення. В структурі смертності від онкозахворювань посідає 2 місце у жінок (після раку молочної залози) і 3 місце у чоловіків (після раку легень і передміхурової залози). Третина усіх випадків РТК виявляється в занедбаному стані і практично стільки ж хворих не проживають одного року з часу встановлення діагнозу. Тому питання профілактики і своєчасної діагностики злоякісних новоутворень товстого кишечника стоїть гостро.

В медицині існує таке поняття, як онкологічна насторога, тобто лікар будь-якого профілю повинен передусім виключити у кожного пацієнта симптоми, які викликають підозру на злоякісну пухлину, в т.ч. товстого кишечника. Таку саму насторогу повинна проявляти кожна людина по відношенню до себе. Комітет експертів ВООЗ по ранній діагностиці раку стверджує, що більшість хворих на рак товстого кишечника могли б бути виліковні, як би хворобу пощастило діагностувати на ранніх стадіях її розвитку. На жаль, 50% хворих на рак товстого кишечника в Україні звертається до лікаря через 6 місяців, а 22% - через рік від початку прояву перших ознак захворювання.

Слід відзначити, що існує первинна і вторинна профілактика. Первинна націлена на модифікацію, зміну факторів, які призводять до захворювання (зміна характеру харчування, здоровий спосіб життя, відмова від шкідливих звичок). Вторинна профілактика передбачає виявлення і лікування передракових захворювань і раку на ранніх стадіях.

Для країн з високим рівнем захворюваності на рак товстого кишечника характерна так звана „західна дієта”, яка передбачає харчування з низьким рівнем клітковини (овочів, фруктів), високим вмістом тваринних білків, жирів, шкідливо часто вживати смажене м’ясо. Серед мікроелементів, недостатність яких в їжі сприяє розвитку РТК, вчені називають селен, кальцій, серед вітамінів – вітаміни Є, С, В,А. Негативно впливають значні дози алкоголю, особливо пива. Відмічено також, що люди, які перенесли видалення жовчного міхура, дещо частіше хворіють на РТК. Також надлишок ваги, ожиріння є додатковим фактором ризику даної хвороби. До передракових захворювань необхідно віднести поліпи товстого кишечника, коліти, особливо неспецифічний виразковий коліт, хворобу Крона. Щодо генетичного фактору, то він прослідковується при родинному поліпозі товстого кишечника. Захворювання зустрічається рідко, у 1 з 7000 чоловік. Але у 100% хворих з цим синдромом (без проведення оперативного лікування) розвивається рак товстої кишки. Взагалі у близьких родичів, хворих на рак товстого кишечника, вірогідність захворіти на рак збільшується. В 90% випадків РТК розвивається після 50 років, що також варто враховувати.

Окремо слід зупинитися на проблемі закріпів. Люди, які страждають закріпами більш ризикують захворіти на РТК, оскільки канцерогени (речовини, стимулюючи розвиток пухлини), які завжди знаходяться в калових масах, довше впливають на слизову оболонку товстого кишечника. Концентрація канцерогенів в калі при закріпах вище звичайної, адже закріпи розвиваються, як правило, у людей, що мало вживають клітковини (чорного хліба, овочів, фруктів) і обсяг калових мас у них незначний. Для запобігання закріпів важливо також включати до раціону рослинні жири (олію), достатню кількість сирої води, продуктів, які мають проносну дію (абрикоси, ревень, буряк, капуста). Важко переоцінити кисломолочні продукти. Фізичне навантаження на м’язи передньої черевної стінки створює ефект масажу товстого кишечника і тим самим тонізує його, попереджуючи закріпи.

Незалежно від природи захворювання на рак товстого кишечника, хвороба проявляє себе типовою групою симптомів. Перед усім, це патологічні виділення з прямої кишки під час, або поза актом дефекації, до яких відносяться виділення крові, частіше темного кольору, значна кількість слизу, іноді гною. Кровотеча рідко буває значна, маскується під прояви геморою або запалення в зоні анального каналу. Може виникнути тимчасовий біль в животі невиразного характеру. Хворі відмічають підвищену втому у випадку анемії (недокрів’я), розвиваються закріпи або пронос, або їх чергування; нерідко мають місце так звані тенезми – потяги до акту дефекації, які не завершуються ним. Можливий розвиток болю в зоні промежини, підвищення температури тіла нез»ясованого генезу і наявність пухлини в черевній порожнині.

Сучасні рекомендації щодо ранньої діагностики раку товстого кишечника в значній мірі дозволяють виявити захворювання на ранніх стадіях. Після 50 років кожна людина повинна щороку проходити обстеження калу на приховану кров, сигморектоскопію один раз в 5 років, рентгенівське обстеження товстого кишечника один раз в 5-10 років, колоноскопію 1 раз в 10 років. Для людей від 30 років обов’язково пальпаторний огляд прямої кишки один раз на рік в чоловічому та жіночому оглядових кабінетах. Щорічне поглиблення обстеження товстого кишечника з профілактичною метою необхідно проходити хворим на передракові захворювання товстого кишечника. При наявності сімейного анамнезу профілактичні заходи повинні проводитись із 40 років (колоноскопія один раз в 3-5 років).

Своєчасна діагностика передракових захворювань і ранніх стадій злоякісних новоутворень товстої кишки можлива лише при поєднанні зусиль профілактичної медицини і бажання самого пацієнта, при достатньому рівні його зацікавленості бути здоровим, обізнаності відносно принципів здорового способу життя, готовності витрачати час і зусилля на вирішення власних проблем зі здоров’ям.