Коли людина потрапляє до відділення інтенсивної терапії, головним завданням медичної команди є врятувати її життя та стабілізувати стан. Але вже на цьому етапі важливо думати і про майбутнє: чи зможе людина повернутися на роботу або до навчання, займатися улюбленою справою, взаємодіяти з близькими та робити інші звичні для повсякденного життя речі. Потреба в реабілітації може бути безпосередньо пов’язана з травмою, інсультом, ураженням головного або спинного мозку, опіками, складною операцією чи іншим критичним станом. Але навіть тоді, коли первинне ушкодження не спричинило значних порушень руху, саме тривале перебування у відділенні інтенсивної терапії може суттєво вплинути на функціонування людини.

Фізичний терапевт, амбасадор безбар’єрності Міністерства охорони здоров’я України Сергій Худа запевняє: робота фахівців із реабілітації повинна починатися ще з відділення інтенсивної терапії.

Спеціаліст пояснює: нерухомість, седація, штучна вентиляція легень, біль і загальна тяжкість стану можуть призводити до втрати м’язової сили та витривалості, обмеження рухливості суглобів і труднощів із виконанням звичних дій. Людина, яка до госпіталізації була самостійною та активною, після стабілізації стану іноді не має достатньо сил, щоб самостійно змінити положення тіла, сісти, втримати тулуб, підвестися або зробити перші кроки.

Саме тому — переконаний Сергій Худа — реабілітація має починатися не після переведення з відділення інтенсивної терапії, а безпосередньо у ньому, щойно це дозволяє стан пацієнта.

«У відділенні інтенсивної терапії ми насамперед боремося за життя людини. Але паралельно маємо думати, як не допустити втрати її функціонування та зберегти можливість повернутися до того життя, яке для неї важливе. Пацієнт не повинен спочатку втратити свої можливості, щоб лише потім ми почали їх відновлювати», – фізичний терапевт, амбасадор безбар’єрності МОЗ України Сергій Худа.

Реабілітація у відділенні інтенсивної терапії не означає, що кожного пацієнта потрібно якомога швидше підняти з ліжка. Вона починається з того, що людина може безпечно робити саме сьогодні. Для одного пацієнта це може бути правильне позиціонування, підтримання рухливості суглобів або активні рухи в ліжку. Для іншого – поворот, контроль голови й тулуба, сидіння на краю ліжка, вертикалізація або перші кроки.

Залежно від стану та потреб людини фахівці з реабілітації можуть працювати над рухливістю, м’язовою силою, витривалістю, дихальною функцією, ковтанням, комунікацією, самообслуговуванням і поступовим поверненням до активності.

Наявність штучної вентиляції легень, дренажів, катетерів чи іншого медичного обладнання не означає, що реабілітацію потрібно відкласти. Водночас кожне втручання має бути індивідуальним, дозованим і безпечним. Рішення ухвалюється спільно з командою відділення інтенсивної терапії з урахуванням стану свідомості, дихання, кровообігу, перебігу захворювання та можливих ризиків.

«Ранній початок не означає максимальне навантаження. Це означає вчасно визначити, що людина може безпечно робити зараз, і поступово розширювати її активність відповідно до змін стану», – пояснює Сергій Худа

Реабілітація у відділенні інтенсивної терапії може допомагати:

- зберігати рухливість суглобів і попереджати формування контрактур;

- зменшувати наслідки тривалої нерухомості та критичного стану;

- підтримувати м’язову силу, витривалість і дихальну функцію;

- поступово повертати здатність змінювати положення тіла, сидіти, стояти, ходити , рухатися та виконувати повсякденні дії;

- вчасно виявляти порушення ковтання, комунікації та інших функцій;

- забезпечувати безперервний перехід від інтенсивного лікування до наступного етапу реабілітації.

Особливе значення це має для дітей. Навіть під час перебування в відділенні інтенсивної терапії дитина продовжує розвиватися та потребує руху, комунікації, контакту з батьками й, наскільки дозволяє її стан, гри. Тому реабілітаційні втручання мають враховувати не лише захворювання або травму, а й вік дитини, її попередні навички, інтереси та потреби розвитку. Кінцевою метою є повернення дитини до навчання, гри, спілкування з однолітками, спорту та інших важливих для неї занять.

Безбар’єрність у цьому контексті – це можливість отримати реабілітацію вчасно, не втратити час і зберегти шанс повернутися до активного життя.

Розвиток реабілітаційної допомоги є флагманським проєктом МОЗ у межах Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні. Один із ключових принципів цієї роботи – забезпечити безперервність реабілітації від перших днів гострого стану до повернення людини до максимально можливої самостійності, активності та участі в житті.

Зазначимо, ключове повідомлення у реалізації флагманського проєкту МОЗ України: «Безбар’єрність – це коли можеш пройти шлях реабілітації без перешкод», що відповідає головним засадам всеукраїнської кампанії соціальних змін «Безбар’єрність – це коли можеш», спрямованої на поширення засад безбар’єрності та залучення людей до творення країни без бар’єрів.