Діти не завжди діляться з батьками тим, що їх турбує або як вони почуваються. І якщо у підлітковому віці це може бути пов’язане з потребою в приватності, то молодші діти самі не завжди можуть зрозуміти, що з ними відбувається. Й у дітей, і в підлітків, труднощі з психічним здоров’ям можуть проявлятися, зокрема, як зміни в поведінці або настрої, емоційні зриви та проблеми зі сном.

Як налагодити контакт із дитиною або підлітком і помітити «дзвіночки», які свідчать, що їм потрібна допомога — розповідаємо в матеріалі.

Довірчі стосунки — це джерело підтримки й запорука того, що у важкій ситуації дитина завжди прийде зі своїми проблемами саме до вас. Щоб їх налагодити:

1.Будьте поруч і слухайте. Регулярно запитуйте дитину, як вона почувається: так вона звикне говорити про свої емоції та почуття. Важливо не перебивати і утриматися від порад і настанов — дайте дитині простір, щоб виговоритися.

2.Підтримуйте у складні моменти. Приймати складну поведінку дитини буває непросто, але важливо намагатися зрозуміти її причину. Допомагайте їй розібратися, що вона відчуває і чому.

3.Цікавтеся тим, що відбувається в житті дитини. Це не лише допомагає їй відчувати власну значущість, а й дає вам змогу вчасно помітити проблему.

4.Заохочуйте інтереси дитини. Творчість, спорт, вивчення нового, розваги в команді — все це допомагає дитині почуватися залученою та покращує емоційний стан.

5.Сприймайте слова дитини серйозно. Не знецінюйте проблеми та емоції:

• замість: «Не переживай ти так», спитайте: «Що саме ти відчуваєш?», «Як ти думаєш, чому ти так переживаєш через це?»;

• замість: «Ти забагато про це думаєш», скажіть: «Я розумію, чому тобі може бути погано»;

• замість: «Нічого страшного», спитайте: «Як я можу тебе зараз підтримати?».

6.Сформуйте стабільну рутину. Дотримуйтеся розпорядку дня: здорове харчування, фізична активність, фіксований час сну та пробудження. Важливо встановити чіткі правила і подавати власний приклад їх дотримання.

Зверніть увагу на такі зміни в поведінці, самопочутті та емоційному стані дитини:

• пригнічений настрій довше ніж два тижні поспіль;

• різка зміна у спілкуванні з однолітками та близькими;

• прагнення усамітнення, ізоляції;

• різка втрата інтересу до улюблених занять;

• проблеми зі сном;

• помітні зміни харчової поведінки, втрата або набір ваги;

• різкі перепади настрою, роздратування, спалахи емоцій;

• погіршення пам’яті, труднощі з концентрацією й навчанням;

• часті скарги на головний біль, біль у животі тощо.

Якщо ви помітили тривожні «дзвіночки» і ситуація не покращується, або ваша дитина говорить про самоушкодження, смерть чи самогубство — зверніться до педіатра, який пройшов навчання за спеціалізованою програмою ВООЗ mhGAP або до спеціаліста з психічного здоров’я (психолога, психотерапевта чи психіатра).

Поговоріть з учителями, друзями, родичами — їхні спостереження можуть допомогти фахівцю краще зрозуміти ситуацію.