Новітня діагностична методика – відеоторакоскопія, так би мовити, «гуманна діагностика», нещодавно запроваджена торакальними хірургами в Чернігівському обласному онкодиспансері. Вона дозволяє обстежувати легені крізь невеличкі розрізи, встановлювати точні діагнози, а часом – і взагалі рятувати пацієнтів без операції, як це сталося нещодавно з одним пацієнтом.

В легенях чоловіка після флюорографічного обстеження були виявлені зміни. У медичному закладі, куди він звернувся, проведена комп’ютерна томографія, яка підтвердила наявність злоякісної пухлини в середостінні (простір між грудною клітиною і хребтом). Тому пацієнта було направлено в онкологічний диспансер на дообстеження.

Як прокоментував торакальний хірург Чернігівського обласного онкологічного диспансеру Андрій Полетавкін, складність випадку полягала в тому, що пацієнт стояв на межі двох діагнозів – «тимома» (рак вилочкової залози) і «лімфома» (рак лімфатичних вузлів). Для виконання більш інформативного гістологічного дослідження торакальні хірурги прийняли рішення задіяти відеоторакоскопію (ВТС). Це метод ендоскопічного дослідження, який полягає в тому, що за допомогою відеообладнання та торакоскопа, котрий вводиться крізь прокол стінки грудної клітки, здійснюється дослідження плевральної порожнини. «Пацієнтові виконано три розрізи розміром близько одного сантиметра. Дослідження тривало біля години. Хворий під час втручання перебував під загальним наркозом, – розповідає Андрій Полетавкін. – Дане обладнання – універсальне, більшість його складових використовують при всіх видах ендоскопічних операцій».

На думку фахівця, метод – незамінний при дослідженні множинних дрібних вогнищ у легенях, на плеврі, збільшенні лімфатичних внутрішньогрудних вузлів та багатьох інших хворобливих змінах органів грудної порожнини. Якщо пацієнту можливо застосувати відеоторакоскопію, то краще вибрати цей діагностичний шлях, ніж діагностичну торактомію, яка теж використовується для уточнення діагнозу. Втім вона більш травматична: під час втручання виконуються розрізи м’язів довжиною до 10 см, які рубцюються за 2 – 4 тижні, що подовжує реабілітацію пацієнта в порівнянні з втручанням, виконаним методом «малого доступу». Дрібні розрізи загоюються значно швидше.

У перспективі, акцентує увагу Андрій Полетавкін, планується виконання оперативного втручання відеоторакоскопічним методом, однак перепоною є велика вартість на ендоскопічні швидкозшивачі, занедбаність більшості вперше виявлених випадків новоутворень.