«Не буду приховувати, пацієнт був проблемний, – стверджує головний лікар Юрій Стецьків. – Враховуючи низку хронічних захворювань у дідуся, вікову деменцію, його загальну неадекватну поведінку ми на нього звертали особливу увагу. Бувало й таке, що наші медичні сестри від нього також страждали, як морально, так і фізично. Відверто кажучи, ми з ним намучилися, хоча і розуміли, що така поведінка пенсіонера – через його численні хвороби. Втім, пацієнту ні в чому не відмовляли, намагалися зробити так, аби він відчував, що не залишається сам на сам зі своїми психічними і фізичними проблемами.

Те , що старенький мав синці, а потім отримав ще й перелом верхньої кінцівки – слідство його неодноразових падінь, адже інвалід практично не тримався на ногах.

Що ж стосується вимагання коштів – це нонсенс. Звісно, ми не можемо відмовлятися від благодійних внесків, якусь суму коштів ми отримали від людей, що були зацікавлені у перебуванні дідуся у нашому закладі. Кошти проведені через касу, є необхідні документи. А ось через що виник такий резонанс стосовно саме цих коштів – можна тільки здогадуватися, адже не виключено, що самі сусіди та родичі дідуся наживалися на його пенсії. До речі, нині в нашому хоспісному відділенні перебуває 43 утриманця, які аж ніяк не скаржаться на створені для них умови та роботу персоналу. Хоспіс – не реабілітаційне відділення, а заклад, в якому створені умови для того, аби людина, що має смертельні захворювання, змогла відійти у інший світ, охоплена всебічною турботою медичного персоналу».

Через два місяці перебування у хоспісному відділенні і внаслідок неадекватної поведінки пенсіонера-інваліда було переведено до спеціалізованого відділення КЛПЗ «Обласна психоневрологічна лікарня», де він і помер.