Торгівля людьми – це злочин, жертвами якого можуть виявитися чоловіки, жінки, діти як з метою примусової праці, так і сексуальної експлуатації. За даними Міжнародної організації праці, 21 мільйон людей у всьому світі є жертвами примусової праці. Чоловіки, жінки та діти потрапляють до рук торговців людьми як в своїх країнах, так і за кордоном. При цьому страждають всі країни, будь то країна походження, транзиту або призначення.

У 2010 році Генеральна Асамблея прийняла Глобальний план дій по боротьбі з торгівлею людьми, закликавши уряди в усьому світі вжити скоординованих і послідовних заходів, щодо перемогти над цим злом. План передбачає інтеграцію боротьби з торгівлею людьми в більш широкі програми ООН для того, щоб прискорити темпи розвитку і підвищити ступінь безпеки в усьому світі. Одним з найважливіших положень Плану є створення цільового фонду ООН для добровільних внесків на користь жертв торгівлі людьми, особливо жінок і дітей.

У 2013 році Генеральна Асамблея провела зустріч на високому рівні для оцінки ходу здійснення Глобального плану дій. Держави-члени також прийняли резолюцію A / RES / 68/192, проголосивши 30 липня Всесвітнім днем боротьби з торгівлею людьми і заявивши, що в такий день необхідно «підвищувати обізнаність про стан жертв торгівлі людьми і заохочувати і захищати їх права».

Проблема торгівлі людьми в Україні визнана надзвичайно актуальною, про що свідчить існування нормативно-правової бази, яка розвивалася протягом багатьох років у світлі міжнародних зобов’язань країни і включає комплексний закон про протидію торгівлі людьми, прийнятий в 2011 році. З 1999 року було прийнято кілька національних програм протидії торгівлі людьми. Зокрема, затверджено нову Державну соціальну програму протидії торгівлі людьми на період до 2020 року. Діюча програма охоплює всі основні ділянки, що мають стосунок до протидії торгівлі людьми й передбачає участь неурядових та міжнародних організацій у реалізації конкретних заходів.