Чому ми створюємо госпітальні округи? Тому що мережа вторинної медичної допомоги, так само як і первинної, але набагато більшою мірою, не готова до нового принципу фінансування за медичну послугу. Якби ми з липня ввели оплату за послугу на «вторинці», у нас були б величезні проблеми.

Коли я відвідую лікарні в регіонах, то дуже рідко там бачу пацієнтів. Стоять порожні відділення. Тобто, якщо ми почнемо платити за послугу, ці відділення просто не зможуть існувати, їх ніхто не зможе утримувати. Тому для того, щоб запровадження страхової моделі на «вторинці» ні для кого не стало шоком, ми хочемо їх підготувати.

Наша мета – впорядкувати мережу, щоб у пацієнта був гарантований доступ – фізичний і часовий – до якісної послуги.

Створення госпітальних округів дуже давно обговорюється, майже десять років, і нам нарешті пора цим зайнятись.

На Заході готують генеральні плани мереж і лікарень, регулярно їх переглядають і дивляться, як зробити, щоб до певних послуг у людини був доступ. І госпітальний округ – наш інструмент для цього.

Ми починаємо, по-перше, дуже м’яко і з дуже простих речей. Ми починаємо лише з інтенсивного лікування та з питань фізичної доступності: годинна доступність до базових стаціонарних послуг, двогодинна – до більш складних. Це все, що ми наразі хочемо досягти.

Кожен госпітальний округ – це мережа закладів, функціональне утворення, яке повинно гарантувати пацієнту, що в разі гострого стану він доїде до закладу, де йому нададуть допомогу.

Перше завдання – сформувати самі округи, тобто їхні географічні межі. Друге – зібратися громадам у межах округу і почати планувати, провівши аналіз того, що є.

Громади повинні вирішити, як розвинути мережу їхніх лікарень, щоб населення могло отримувати якісну, сучасну медичну допомогу. Адже зрозуміло, що наразі більшість закладів не відповідають сучасним вимогам.

МОЗ визначить національні критерії того, до яких стандартів треба прагнути. Яким повинно в майбутньому бути навантаження, устаткування лікарень, щоб їхні послуги відповідали сучасному рівню. Але лише від громад залежатиме, як саме поступово вийти на ці національні стандарти.

Ніхто не говорить, що ми повинні визначити, які лікарні закривати. Треба зрозуміти, які лікарні підсилити, а які перепрофілювати на щось інше. Де варто побудувати дорогу, підсилити «екстренку», а де – лише якесь відділення. І цей план знають краще на місцях.

Не МОЗ повинно планувати мережу, а регіони, громади. Саме вони є власниками закладів, і їм краще видно ситуацію на місці. Міністерство лише дає критерії чого треба прагнути.

Створення госпітальних округів регулюється урядовою постановою №932 «Про затвердження Порядку створення госпітальних округів» від 30 листопада2016 року.

(http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=249582611).

Другий документ – це положення про госпітальний округ, який проходить фінальний етап погоджень, і третій – вимоги до лікарень інтенсивного лікування, який зараз в розробці.

Вимоги до лікарень ми готуємо на підставі ВООЗівських документів, але адаптуємо до українських реалій.

Положення регламентує роботу всередині госпітального округу. У деяких областях уже завершився етап визначення меж округів, люди знають, з якими сусідніми адміністративно-територіальними одиницями вони будуть збиратися разом і обговорювати де, які заклади необхідно розвивати.

Деякі області цього не зробили, вони застрягли на першому етапі і в цьому немає нічого страшного. Поки вони не домовляться, не треба поспішати, аби не закладати довготривалі конфлікти. Ті області, які мають межі, пішли на другий етап.

Основні пункти положення визначають, що таке госпітальний округ. Госпітальний округ не є рівнем влади, він не є юридичною особою чи суб’єктом господарювання.

Госпітальний округ – це інструмент співробітництва громад, щоб ухвалювати рішення стосовно закладів вторинної медичної допомоги серед міст обласного значення, районів та ОТГ. Тобто це інструмент співпраці. Тому що планувати мережу з позицій однієї лікарні, коли в Україні вони розділені між дрібними адмінодиницями, не можна.

Якщо ви будете планувати лікарню лише в межах району, ви захочете, щоб вона стала ледве не університетською клінікою. Так не планується.

Треба планувати на більшу кількість населення, де мають важливість епідеміологічні та демографічні показники. Ми закладаємо для госпітального округу цифри, які, до речі, нижчі за європейські показники. Ми плануємо 200 тис. населення на лікарню інтенсивного лікування ІІ рівня, і 120 тис. на лікарню І рівня. У Європі ці цифри набагато більші.

Це дорадчий орган, який складається з представників власників кожного стаціонарного закладу. Всіма лікарнями володіють відповідні громади, це їх власність. Тож, госпітальна рада – це орган, який складається з представників цих громад.

Представників делегують місцеві ради. Вони мають вибрати тих, хто найкраще розуміє потребу мешканців громади в медичних послугах і найкраще представить їхні інтереси в переговорах з іншими містами та районами.

Госпітальна рада – це майданчик для переговорів. Вона не ухвалює жодних рішень, а лише дозволяє напрацювати варіанти рішень, розробити спільне бачення – яким повинно бути майбутнє мережі лікарень цього округу в цілому.

Завдання госпітальної ради – розробити проект 5-річного плану розвитку госпітального округу. А отже – визначити, які інвестиції потрібні для того, щоб вивести лікарні на сучасний рівень.

Госпітальна рада не має ніякого юридичного статусу, це дорадчий орган. Якщо госпітальна рада ухвалила рішення, то кожна місцева рада отримує цей документ для затвердження. Лише у разі, коли пропозиції госпітальної ради затверджуються місцевими радами, вони стають обов’язковими. Але рада може і відмовити, це їх право по закону.

Якщо багаторічні плани розвитку округів будуть реалістичними і будуть підтримані всіма громадами, можливості пошуку фінансування для цих планів значно розширяться. Очікуємо, що інтерес до підтримки таких планів буде і від держави, і від міжнародної спільноти.

Якщо в якомусь госпітальному окрузі хтось із місцевих рад не хоче брати участь в інвестиційних проектах, то це їх право. Значить місцева влада бере на себе відповідальність, що вона самостійно розвиватиме свою лікарню по якомусь іншому плану.

Існувало побоювання, що у разі, якщо до складу госпітальної ради входитимуть лише депутати від місцевих органів влади, то це буде неефективний орган. Тому ми прописали, що ради можуть делегувати своїх представників, щоб це були фахівці, наприклад, головні лікарі, які розуміються саме на медицині. Тобто фахівці напрацьовуватимуть рішення, а вже депутати його ухвалюватимуть.

Важлива роль належатиме облдержадміністраціям. Їх роль методологічна, і всі рішення на Кабмін йтимуть через ОДА. Тому ОДА організовує роботу, вона має дорадчий голос на нарадах, вона може збирати госпітальні ради тощо.

Нас цікавить план розвитку госпітального округу, який складається на 5 років. У цьому плані мають бути:маршрути пацієнтів, розподіл функцій між закладами, поняття про перспективні заклади, які будуть підсилюватись. Саме туди будуть йти інвестиції.

Також потрібно визначити заклади, які необхідно перепрофілювати. Це ті заклади, які мають недостатнє навантаження. Перейшовши на оплату за послугу, ці заклади не зможуть набрати достатньо пацієнтів, щоб утримувати себе і платити достойну зарплату лікарям.

Якщо місцева влада не відчуває, що зможе самотужки витягти фінансування таких лікарень за рахунок місцевих податків, то час уже зараз замислитись над іншими варіантами розвитку таких закладів. Їх можна перетворити на реабілітаційні центри, хоспіси, або почати надавати на їх базі інші соціальні послуги.

Однак перепрофілювання таких закладів також вимагатиме коштів – придбання іншого обладнання, навчання для персоналу. Ці заходи для закладів, які будуть перепрофільовуватись, також повинні бути включені в план розвитку, щоб вимагати державних інвестицій.

У плані має бути інвестиційна складова – скільки грошей треба залучити, – а також зазначені наявні ресурси, тобто інвентаризація того, що є. Такі плани потрібні для формування капітальних інвестицій держави в лікарняну мережу.

Тому нам треба чітко знати пріоритети і ці пріоритети повинні визначатись на місцях, ближче до людей. Ось наша філософія. І не дивлячись на великий скепсис, що сьогодні місцеве врядування кволе, що рішення на місцях погано приймаються, що всі пересваряться, все одно ми повинні цей шлях пройти.

Я вірю, що в Україні є громади, які першими його здолають і стануть стимулом для інших регіонів.

Ще раз підкреслюю – створення госпітальних округів нічому не загрожує, ні одну лікарню не закриває, нікого ні в чому не обмежує, ми лише просимо попрацювати спільно над планом розвитку лікарняної мережі. Хто цей план зробить першим, матиме підтримку і прем’єра, і Мінрегіону, і МОЗ, і Мінфіну. І цим треба скористатися.