Наявність мін у населених пунктах порушує практично всі статті Конвенції про права дитини – право на життя, право на безпечне довкілля, адекватну освіту та право на здоров’я.

Війна сильно вплинула на наше життя. Крім постійного стресу, проблем зі здоров’ям, значно знизилося почуття безпеки. Особливо це стосується дітей. Регіони, які були під окупацією росії або в яких відбувалися бойові дії, часто потребують розмінування. Тому бути дитиною, з природною цікавістю й бажанням гратися, шукати та досліджувати, стало ризиковано в середовищі забрудненому вибухонебезпечними предметами.

Міни-метелики та касетні бомби можуть цікавити багатьох маленьких українців, яким хочеться до всього торкатися та пізнавати цей світ. Саме тому дуже важливо, щоби діти, які живуть у громадах, постраждалих від війни, отримували інформацію про ризик мін та інших боєприпасів, що не розірвалися.

Що таке міна?

Міна – це пристрій, який вибухає і призначений для вбивства або поранення людей, які торкнулися його або підірвали. Вони спеціально розроблені для того, щоби вибухати, коли на них наступають, підіймають, натягують на розтяжку або якимось іншим чином торкаються.

Міни можуть бути виготовлені із пластику, металу чи дерева та мати вигляд каменя, кулі, коробки або ананасу. Самі міни чи розтяжки можуть бути прикріплені до інших об’єктів, наприклад, упаковки від сигарет або банки з-під напоїв.

Наслідки мінування для здоров’я дітей.

Травми від наземних мін зазвичай виникають через те, що дитина несвідомо наступає на міну. Дорослі, як правило, зазнають лише травм, діти ж часто гинуть, бо їхні життєво важливі органи знаходяться в межах досяжності сили вибуху. За оцінками 85% дітей помирають, не доїхавши до лікарні. Вони страждають від сильних травм, втрати зору, слуху, пальців рук і ніг, кінцівок, геніталій, а також зазнають психологічних травм.

Жертви такого вибуху часто не можуть жити звичним повсякденним життям, наприклад, відвідувати школу. Їхні перспективи працевлаштування в майбутньому обмежені. Крім того, фізичні можливості часто обмежені теж. Кістки в дітей ростуть швидше, ніж їхні м’які тканини, а це означає, що може знадобитися кілька повторних ампутацій.

Як міни впливають на життя дітей.

Основна небезпека – це відсутність знань та інформації. Часто діти можуть випасати худобу в полі, збирати дрова чи набирати воду в замінованій місцевості. До того ж діти часто люблять справляти враження на однолітків, ходити в небезпечні місця, вони можуть гратися з мінами, кидати на них каміння, чекати поки не вибухне.

Фізичні наслідки:

Міни можуть залишатися активними понад 80 років і залишатися смертоносними для дітей.

Якщо діти виживають унаслідок нещасного випадку на міні, вони часто отримують сильні травми, від наслідків яких страждають усе життя.

Травми можуть вплинути на їхню здатність гратися, навчатися, працевлаштовуватися..

Нещасні випадки часто трапляються з дітьми в районах, віддалених від лікарень чи закладів охорони здоров’я. Тому постраждалі можуть не доїхати до лікарні.

Діти, які постраждали від мін, можуть потребувати протезування. Проте, дитина підростає кожні шість місяців, тому вона потребує нового протезу та інтенсивної терапії досить часто.

Соціально-психологічні наслідки для дітей:

Дітям психологічно важко, коли члени сім’ї чи друзі гинуть або зазнають поранень.

Діти з незворотними травмами можуть втратити надію на своє майбутнє, перестати гратися з друзями та ходити до школи.

Є ризик соціальної дискримінації дітей з інвалідністю.

Діти можуть стати наляканими та невпевненими, бо їхнє звичне повсякдення – прогулянки до школи, відвідування друзів, походи в магазин, догляд за тваринами, купання в річці та ігри в полі та лісі – може бути небезпечним.

Що має робити дитина, яка побачила міну або зайшла на ймовірно заміновану територію:

Залишатися на місці, не ходити, не рухатися, а чекати на допомогу.

Крикнути іншим, щоби повідомити, що він чи вона перебуває в небезпечній зоні.

Не дозволяти нікому поспішати до неї, це ризик для інших.

Попросити допомоги в того, хто може його чи її врятувати. Але не намагатися рухатися й не кликати на допомогу іншу дитину.

Коли прибуде допомога, варто спрямувати її, не дозволяти одразу ж кидатися до дитини.

Повертаючись на безпечний шлях, варто попросити когось поставити позначку або попереджувальний знак.

Переконатися, що лідери громади та влада поінформовані про заміновану ділянку.

Що потрібно зробити на рівні громади:

Поінформуйте, які райони безпечні та небезпечні.

Не намагайтеся розмінувати їх самостійно.

Небезпечні зони маркуйте формальними та неформальними попереджувальними знаками.

Не прибирайте знаки попередження про міни, бо це може зробити небезпечним життя інших дітей.

Допоможіть дітям, які мають травми від мін, відчути себе частиною громади.

Поділіться цими знаннями з іншими дітьми, які не мають доступу до цієї інформації.

Допоможіть зробити безпечними дитячі майданчики.

Організуйте комунікаційну кампанію про зменшення ризиків.

Підхід «Дитина дитині»

Діти не тільки дбають про молодших братів і сестер, а й мають сильний вплив на своїх однолітків, батьків і навіть на спільноти, у яких вони живуть. Діти старшого віку, які знають сучасну інформацію про мінну небезпеку та наслідки для здоров’я, потім є активними волонтерами та застосовують ці знання на практиці.

Якою є мета цього підходу?

1. Навчити безпечної поведінки дітей.

2. Розвинути навички та використовувати їх на практиці.

3. Заохочувати передавання інформації іншим дітям.

4. Створити соціальне середовище, що заохочує безпечну поведінку серед груп дітей.

Такий підхід зміцнює впевненість дітей і допомагає їм визначити, як вони можуть набути контролю над своїм життям під час і після війни та поліпшити його.

Щоби заходи щодо інформування про мінну небезпеку були дійсно ефективними, діти повинні розуміти, наскільки небезпечні міни, що вони можуть зробити, щоби допомогти собі, своїм друзям та сім’ям жити в безпеці. Їм також необхідно зрозуміти, наскільки важким може стати життя тих, хто постраждав від мін, і зробити все можливе, щоб допомогти людям у своїх громадах.