Війна внесла свої корективи у наше життя. Сьогодні, Україна повинна боротися не лише із окупантом, але й дбати про права українців. Нажаль, кожен із нас по різному реагує на те, що відбувається в нашій державі, і деякі люди, перебуваючи у постійному стресі та страху починають поводити себе не так, як зазвичай. Одним із таких наслідків є підвищення рівня насилля в сім’ях.

Під час війни проблема домашнього насильства в Україні менше висвітлюється в інформаційному просторі. Проте вона не тільки не зникла, а навпаки – загострилася. Домашнє насильство під час війни – це поширене явище, яке стає ще більш небезпечним, ніж у мирний час. Людям, які зазнали такого насильства зараз, складніше знайти вихід – вони часто обмежені у пересуванні, їм немає в кого попросити допомоги, вони ще більше залежать від кривдників фізично й матеріально.

Відповідно до даних Всесвітньої організації охорони здоров’я, насильство є медичною проблемою. Щороку 1,4 мільйона людей у всьому світі помирають через насильство.

Згідно Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Отже, домашнє насильство – це не тільки побиття чи інші фізичні дії щодо потерпілого. Це і крики та приниження – прояви психологічного насильства, і позбавлення економічних благ (житла, харчування, заборона працювати або, навпаки, примусова праця) – прояви економічного насильства, і протиправне посягання на статеву недоторканість члена сім’ї, зокрема й коли йдеться про подружжя, – прояви сексуального насильства.

Водночас якщо фізичне насильство завдало травм – навіть якщо воно відбулося в колі родини, йдеться вже не тільки про домашнє насильство, а й про нанесення тілесних ушкоджень. Дії фізичного характеру, які не призвели до травм – наприклад, ляпаси та штовхання, можуть тягнути за собою адміністративну відповідальність, а у випадку їх систематичного вчинення – кримінальну відповідальність.

Як діяти людини, яка постраждала від домашнього насильства?

Якщо насильство відбувається цієї миті – треба зателефонувати в поліцію за номером 102 та повідомити про випадок вчиненого насильства, адресу, і якщо насильство відбувається в присутності дитині – вказати й це. Адже за законом, якщо дитина є свідком домашнього насильства, – вона вважається постраждалою і потребує допомоги та захисту. Поліція має відреагувати на звернення, припинити протиправні діяння, оцінити ризики та на підставі цього розглянути можливість винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника.

Якщо постраждалій особі завдано тілесних ушкоджень – треба звернутися до будь-якого медичного закладу за медичною допомогою, повідомивши лікарів про ситуацію, що сталася. Якщо ваш стан не є критичним, можна записатися на прийом до свого сімейного лікаря, терапевта чи педіатра, він проведе обстеження, призначить лікування чи направить до вузького спеціаліста. У екстреній ситуації варто викликати бригаду «швидкої» допомоги за номером 103.

Після обстеження лікар повідомить пацієнта про його результати, можливі варіанти лікування, а також про права, заходи та соціальні послуги, якими може скористатися пацієнт. Лікування відбувається виключно за згодою пацієнта чи його законного представника, якщо він не є кривдником.

Порядок надання медичної допомоги особам, які постраждали від домашнього насилля, розроблено спільно з міжнародними та державними організаціями – Офісом Уповноваженого Президента України з прав дитини, Фондом Народонаселення ООН в Україні (UNFPA Ukraine), БФ «Здоров’я жінки і планування сім’ї», організацією «Право на здоров’я» (HealthRight International), МБФ «Українська фундація громадського здоров`я» за погодженням з Міністерством соціальної політики України, Національною поліцією України та Міністерством внутрішніх справ України.

Якщо домашнє насильство відбулося раніше або не несе прямої загрози особі в цей момент (наприклад, постраждала особа чи кривдник пішли з дому, де відбувалося насильство) – постраждала особа може звернутися щодо цього випадку в поліцію з заявою. У поліції мають зафіксувати звернення та відреагувати на нього.

Крім поліції, є й інші державні органи, які реагують на випадки домашнього насильства.

До загальних служб підтримки постраждалих осіб належать заклади, які, у тому числі, надають допомогу постраждалим особам: центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка); центри соціально-психологічної допомоги; територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам.

До спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб належать притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб та осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі.

Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації – працює безкоштовно, цілодобово, анонімно та конфіденційно за номерами:

- 0 800 500 335 (зі стаціонарного) або 116 123 (з мобільного).