Домашнє насильство – це не окремий випадок, а форма поведінки, прикро, що від цього потерпають діти! В Україні існують закони, які захищають сім’ю від насильства. Одним із основних таких законів є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відповідно до цього Закону, людина має право на захист від домашнього насильства та необхідну допомогу.

Сім’я – є одним з найважливіших пріоритетів життя. Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя – закладено перш за все в сім’ї. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і друзі, і книга, але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості. В сім’ї розвивається вся гамма наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми переймаємо традиції.

Щоб дитина стала людиною, батьки повинні стати опорою та гарантом її гармонійного особистого становлення. Перед батьками постають питання: «як виховувати?», «як привчити дитину до дисциплінованості?», «чи треба карати за провину?». На жаль, іноді батьки забувають або не усвідомлюють межі між дисципліною та тим, що зветься «домашнім насильством».

В свою чергу насильство травмує дитину на все життя, закріплює у неї переконання, що лише силою вона може відстояти свою точку зору. Породжує у свідомості відчуття неповноцінності, створює загрозу для її успішного майбутнього та довірливих відносин з людьми. Насильство над дитиною спричиняє значні проблеми у розвитку її мозку та нервової системи. Це викликає соціальні, емоційні та поведінкові проблеми, а крім того фізичні травми, порушення психічного стану, репродуктивної системи. Діти–жертви більш схильні до паління, вживання алкоголю та наркотичних речовин, захворювання на діабет, рак та виникнення інсульту. Також вони в зоні ризику ранніх вагітностей, депресій, неконтрольованої агресії та суїциду.

Під час звичайного огляду лікарі можуть зафіксувати прикмети непомітні для колег з інших сфер (вчителів наприклад). У всьому світі насильство та недбале ставлення до дитини визнано медичною проблемою.

При виявленні ознак насильства у пацієнта лікар повинен:

- знайти можливість поговорити віч-на-віч з людиною, уважно вислухати, але не змушувати говорити;

- якщо йдеться про дитину – варто негайно вжити дії для безпеки дитини, нормалізації її емоційного стану;

- визначити вид медичної допомоги, якої потребує людина (амбулаторна, стаціонарна, первинна, вторинна чи третинна) та за потреби направити таку людину до відповідного закладу охорони здоров’я;

- провести обстеження і лікування без дискримінації за будь-якою ознакою;

- інформувати людину та/або її законного представника (якщо представник не є кривдником) про права, заходи та соціальні послуги, якими може скористатися постраждала особа;

- протягом доби заклад охорони здоров’я інформує Національну поліцію України, а у разі виявлення ушкоджень у дитини – також службу у справах дітей.

Важливо: людина, яка постраждала від насильства (або її законний представник), обов’язково має надати згоду на медичне втручання. Виняток – пряма загроза життю людини, у цьому випадку згода пацієнта не є обов’язковою.