Коли один із членів родини йде на фронт, інший лишається часто сам на сам із усіма обов’язками, серед яких – і піклування про дитину. Це складне випробування, подвійний стрес та навантаження. Та ще складніше самій малечі, яка не має відповідей на безліч запитань і сприймає реальність дещо інакше.

Психологи Центру здоров’я та розвитку «Коло сім’ї» радять за можливості не розривати зв’язок дитини з близькою людиною, висловлюватися обережно, але бути щирими, а ще – не забувати про активності, які допоможуть пережити тривогу і смуток.

У цей час надзвичайно важливо підтримувати звичну дитині рутину: якісний сон, повноцінний раціон, фізичну та ігрову активність, спілкування з друзями та домашніми улюбленцями тощо.

Щоб підтримати дитину, стануть у пригоді наступні поради:

1. Пояснюйте, заради чого її/його рідні на війні. Адже значно легше пройти випробування, якщо розуміти його сенс. Скажіть дитині, що мама чи тато разом з іншими захисниками роблять усе, аби Україна перемогла, а ворог більше не завдавав нам болю.

2. Пояснюючи, що саме відбувається в країні, важливо бути чесним із дитиною та не обіцяти того, що ви не можете виконати, наприклад, що війна закінчиться скоро, тато/мама ось-ось повернеться. Ми не можемо запевняти дитину, що з рідним точно не станеться нічого поганого, але можемо допомогти жити із цією невідомістю та не хвилюватися надмірно.

3. Підтримуйте стосунки дитини з рідною людиною. Коли є можливість зателефонувати, дозвольте дитині поспілкуватися. Альтернативою може стати обмін голосовими повідомленнями або відео. Під час спілкування важливо говорити про конкретні речі та теми, які захоплюють дитину. Тато/мати може читати казки маленьким дітям, розповідати, як пройшов день. З підлітками можна домовитися, що вони подивляться один і той самий фільм, читатимуть по главі з однієї книжки, а потім обговорюватимуть їх. Якщо відеодзвінки та дзвінки проводити важко, можна записувати коротенькі відео про звичайні щоденні дії – погода і природа довкола, страва, яка сьогодні на столі, годування домашнього улюбленця. Це дозволяє дитині зосередитися на тому, що один із батьків робить зараз, а не на тому, що він/вона зараз далеко.

4. Стежте за тим, що дитина бачить і чує з новин. Вона має право знати, що відбувається, але потрібно стежити, щоб малеча не була переобтяжена інформацією. Коментуйте і пояснюйте почуте простими словами, адже дитина може зрозуміти інакше чи навіть дофантазувати і зробити помилкові висновки. І, звісно, дітям не варто бачити в телевізорі чи мережі чутливий контент.

5. Частіше обнімайте дитину та розмовляйте з нею про її почуття. Діти, особливо маленькі, можуть не розуміти, що саме з ними відбувається. Пояснюйте і називайте їх емоційний стан. Це важливо, щоб дитина виявляла свої емоції – це, ніби, «легалізує», дає дитині право відчувати те, що вона відчуває. Якщо дитина каже: «Я сумую за татом», можна відповісти: «Я бачу, що ти сумуєш за татом. Це нормально. Я теж за ним дуже сумую. Він зараз захищає країну/вдома працює на перемогу і радіє, що ми в безпеці».

Допомагайте переживати тривогу та сумок. Дуже важливо будь-яку емоційну напругу перетворити на дію, щоб прибрати відчуття безпорадності. Наприклад, можна запропонувати зробити щось для батька/матері: приготувати їхню улюблену страву, сфотографувати результат або й записати весь процес на відео і надіслати рідній людині, намалювати картину, вивчити віршик, а потім розказати його татові/матері.

Залучайте дитину до корисних активностей з очевидним результатом: полагодьте щось разом, посадіть рослину, нагодуйте бездомну тварину. Це допоможе переключити увагу, знизити тривогу, подарує позитивні емоції.

Також тато/мати може попросити дитину робити щось замість них, поки вони не повернуться: допомагати нести продукти, поливати квіти, мити посуд. Дитина відчує, що вона робить щось корисне і почуватиметься спокійніше. Для підлітків теж дуже важливо відчувати свою значущість для інших, щоб підвищити впевненість у собі. Разом із татом/мамою вони можуть проговорити, як підліток може допомогти наблизити перемогу: плести маскувальні сітки, волонтерити, взяти опікуватися твариною, яка залишилася без господарів.

Дуже важливо не втрачати надії, мріяти та планувати, що ви робитимете разом із батьком/матір’ю, коли знову зустрінетеся.

У цей час очікування на повернення й підтримки дитини дорослому важливо плекати свій ресурс, звертати увагу й на свій стан. Будьте чутливі й до власних потреб. А тому поясніть дитині – якщо це дозволяє її вік – що розумієте потребу сина чи доньки у щоденній підтримці, та якщо відчуваєте, що не справляєтеся, – просіть про підтримку самі. На певний час можна відмовитися від менш важливих обов?язків, а ось від турботи про себе – ні.

Матеріал підготовлено МОЗ України в межах впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я Ти як? за ініціативою Олени Зеленської.