Діти – це майбутнє будь-якого народу. Саме діти визначають майбутнє своєї країни, яким шляхом країна буде розвиватися, що буде будувати. Тому право на життя дитини – це фактично право на життя відповідного суспільства, відповідної країни. З огляду на зазначене, старше покоління має створити світ, сприятливий для дітей, світ в якому кожна дитина почуватиметься захищеною, де її думка буде поважатися, де немає місця насильству, світ, який би дав змогу виховати здорове, щасливе, досконале покоління.

Для України в сучасних умовах, в умовах збройного нападу російської федерації, постало питання захисту прав дитини, насамперед в частині права дитини на життя. В довоєнний період Україна багато чого зробила для забезпечення прав дитини – від належної імплементації в національне законодавство міжнародних норм у цій сфері до удосконалення процедури впровадження цих норм в життя.

Про сексуальне насильство, ґвалтування українських дітей зазначає український омбудсмен Л. Денісова. Нею наводяться кричущі факти цих злочинів, здійснених російськими військовими на окупованих територіях. За інформацією Л. Денісової, наразі неможливо оцінити масштаби сексуальних злочинів, скоєних російськими військами під час окупації українських населених пунктів. Багато хто звертається за психологічною допомогою, але злочини не можна зафіксувати без доказів. Наступним злочином російських окупантів необхідно зазначити примусове вивезення дітей з окупованих територій в рф.

Також, найбільш важливими проблемами під час збройного конфлікту є наступні: вербування дітей з метою участі у збройних конфліктах, навіть у якості солдат; розлука дітей з батьками під час збройного конфлікту; призупинення отримання освіти.

Як відомо, у міжнародному гуманітарному праві вік призову до збройних сил та можливості брати участь у бойових діях встановлений ст. 38 Конвенції про права дитини, ст. 77 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р., ст. 4 Додаткового протоколу ІІ до Женевських конвенцій 1949 р. – це 15 років. При цьому, слід зазначити, що Додатковий протокол І 1977 р. зобов’язує сторони, що знаходяться у конфлікті, застосовувати усі можливі заходи для того, щоб діти, які не досягли 15 років, не брали безпосередньої участі у бойових діях.

Важливо підкреслити Факультативний протокол 2000 року до Конвенції про права дитини, що стосується участі дітей у збройних конфліктах. Безумовно, цей документ підсилює Конвенцію з низки важливих напрямів. Однак, слід наголосити, що його не можна вважати повністю задовільним. Проте, мінімальний вік добровільної участі у збройному конфлікті дитини підвищено. При цьому, відповідне зобов’язання, що покладається на державиучасниці, полягає у необхідності прийняти «усі можливі заходи». Крім цього, вказане зобов’язання розповсюджується лише на пряму участь у бойових діях. Таким чином, Факультативний протокол не захищає дітей від непрямої участі у бойових діях, що є не менш небезпечним. Важливою перевагою даного протоколу є підвищення мінімального віку обов’язкового призову, оскільки аналогічні положення Конвенції про права дитини та Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій наголошують лише на тому, що держави-учасниці «намагаються віддавати перевагу особам старшого віку».

В українському законодавстві ці питання регулюються Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII. Так, ст. 15 вказаного Закону наголошує, що на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі громадяни призовного віку). Також Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», оголошено проведення загальної мобілізації. Відповідно до положень даного Указу загальна мобілізація проводиться впродовж 90 діб після її оголошення. У цей період мобілізації підлягають усі громадяни віком від 18 до 60 років (переважно чоловіки), які можуть виконувати військовий обов’язок. Призов військовозобов’язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних сил України, інших військових формувань України здійснюються в обсягах, визначених мобілізаційними планами, які затверджуються Генеральним штабом ЗСУ і наразі є секретними.

Слід згадати, що існують міжнародно-правові акти, що регулюють становище дитини під час збройного конфлікту, які показують комплексність 13 проблеми. Зокрема, це Загальна декларація прав людини від 1948 р., Женевські конвенції 1949 р. та Додаткові протоколи до них 1977 р., міжнародні угоди про заборону певних видів зброї, Конвенція про правовий статус біженців 1951 р. і Протокол до неї 1967 р., Конвенція Міжнародної організації праці 1999 р. № 182 про заборону і негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, а також Конвенція про права дитини 1989 р., Римський статут Міжнародного кримінального суду 1998 р., Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. та ін. До цього додамо, що у межах міжнародних регіональних організацій, а також спеціалізованих установах ООН також укладені різні угоди, що регулюють правовий статус дитини у збройному конфлікті.

Важливо зазначити, що попри низку недоліків, Факультативний протокол до Конвенції про права дитини став важливим кроком на шляху забезпечення захисту дітей від участі у збройних конфліктах. Протокол накладає на держави зобов'язання забезпечити не лише ефективне здійснення передбачених положень, а й демобілізацію дітей, а також їх реабілітацію та інтеграцію до суспільства (ст. 6), так само як і зобов'язання співпрацювати з метою виконання вищевказаних положень (ст. 7). Контроль за виконанням державамиучасницями положень даного Протоколу здійснює Комітет з прав дитини.

Конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. (далі Конвенція) передбачає загальний захист дітей як осіб, які не беруть участі у військових діях. Відповідно до Конвенції діти, як частина цивільного населення, підпадають під дію всіх положень, що стосуються поводження з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан, чи будь-які інші подібні критерії. Ці положення визначають основний принцип гуманного поводження з людьми, що включає повагу до життя, фізичну та психічну недоторканність, пошану людської гідності, заборону образливого та того, що принижує звернення, заборона засудження та застосування покарання без суду (ст. 3). Щодо дітей, як і всього цивільного населення, забороняються тортури, тілесні покарання, медичні та наукові досліди, колективні покарання, репресалії, заходи залякування чи терору, взяття заручників, незаконна депортація тощо (Ст. 13, 27, 30-34, 147).

Вищевказана Конвенція містить також спеціальні положення щодо захисту дітей від наслідків бойових дій. Відповідно до ст. 14 Конвенції діти віком до 15 років і матері дітей віком до 7 років підпадають під категорії цивільного населення, для яких можуть створюватися спеціальні санітарні або безпечні зони. Аналогічним чином діти входять до категорії цивільних осіб, які мають бути евакуйовані з обложених або оточених зон (ст. 17). Відповідно до ст. 23 Конвенції повинен дозволятися вільний пропуск посилок, призначених для дітей віком до 15 років та породіль.

На окупованих територіях діти, які не досягли 15 років, вагітні жінки та матері дітей до 7 років повинні продовжувати користуватися будь-якими перевагами щодо харчування, медичного догляду та захисту від наслідків війни, які надавалися їм відповідно до заходів, вжитих до окупації (ст. 50). Цим положенням також регулюється питання щодо зобов’язання окупаційної держави сприяти функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту. Інтерновані вагітні жінки та діти до 15 років повинні отримувати додаткове харчування відповідно до їх фізіологічних потреб (ст. 89). Стаття 38 містить положення про те, що діти до 15 років і матері з дітьми до 7 років, які належать до сторони супротивника, користуються спеціальними перевагами, так само як і громадяни цієї держави.

Відповідно до Конвенції сторони конфлікту вживатимуть усіх необхідних заходів для того, щоб діти до 15 років, які осиротіли чи були розлучені зі своїми сім'ями внаслідок війни, не залишалися напризволяще, а також для того, щоб полегшити, за будь-яких обставин, догляд за ними, виконання обрядів, пов'язаних з їхнім віросповіданням, та їхню освіту. Якщо це буде можливо, їхню 15 освіту слід доручати особам з такими самими культурними традиціями. Сторони конфлікту сприятимуть прийманню цих дітей нейтральною країною на час конфлікту за згодою держави-покровительки, якщо така є, та коли гарантується додержання принципів, викладених в абзаці першому. Крім того, вони намагатимуться вжити необхідних заходів для того, щоб особу усіх дітей до 12 років можна було встановити завдяки спеціальним медальйонам або якось інакше (ст. 24). Держава окупант повинна сприяти встановленню особи дітей та реєстрації їх родинних зв’язків, вона не має права змінювати сімейний чи громадянський стан дітей (ст. 50). Дана Конвенція визнає, що кожна зі сторін, що перебувають у конфлікті, повинна полегшувати розшук, що проводиться членами розлучених війною сімей з метою встановлення зв'язку один з одним, а за можливості, й возз'єднання. Кожна особа, яка знаходиться на території сторони, що бере участь у конфлікті, або на окупованій території, має право повідомляти про себе членам своєї сім'ї, де б вони не знаходилися (ст. 25, 26).

Правові положення Конвенції забороняють виносити смертний вирок щодо осіб, які не досягли 18-річного віку (ст. 68). Стаття 76 вказує, що стосовно неповнолітніх, які ув'язнені на окупованій території, повинен братися до уваги спеціальний режим, вони мають бути, по можливості, відокремлені від інших ув’язнених.

У Додаткових протоколах І та ІІ до Конвенції уперше було чітко сформульовано принцип особливого захисту дітей під час міжнародних збройних конфліктів. Отже, підсумовуючи викладене, слід зазначити, що першочерговим завданням світової спільноти є: остаточне закріплення мінімального віку безпосереднього учасника збройного конфлікту 18 років; розробка міжнародних норм, що регулюватимуть питання усунення залучення дітей до участі у збройних конфліктах. Нагальним питання у теперішній кризовій ситуації постає відпрацювання налагодженої системи контролю за дотриманням вищевикладених правових норм щодо захисту прав дитини під час збройних конфліктів.

Джерело: Збірник матеріалів https://ippi.org.ua/sites/default/files/kruglii_stil_17_travnya_2022.pdf за результатами роботи круглого столу «Захист прав дітей в умовах війни» до 110-річчя Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (м. Вінниця, 17 травня 2022 р.).