Сьогодні Чернігівщина входить у п’ятірку областей України із найвищою онкозахворюваністю. Єдиний надкластерний заклад, який надає спеціалізовану допомогу людям із раком в області, – це Чернігівський медичний центр сучасної онкології. Про те, чому область – у «лідерах» щодо раку, що варто зробити, аби це змінити, та як на ситуацію вплинула війна, розповів виконувач обов’язків генерального директора зазначеного центру Олександр Заїка.

Як змінилася онкоситуація за останній рік?

За результатами 2022 року Чернігівщина була на п’ятій позиції у переліку областей із найвищою онкозахворюваністю. За результатами 2023-го – вийшла на третю. Обласний показник захворюваності на 100 тисяч населення перевищує загальноукраїнський майже на 50%. Торік ми поставили майже 4100 первинних онкологічних діагнозів. У 2022-му – 2900.

Із чим це пов’язано? Чи вплинула на погіршення онкоситуації часткова окупація області і бойові дії?

Це, насамперед, пов’язано із тим, що приблизно 40% населення області – люди у віці 60 і більше років. Тим паче зараз, поки триває війна, відбувається міграція молоді у більш безпечні регіони. Майже половина наших пацієнтів – люди у віці 60–70 років. Але свою роль у підвищенні показників минулого року відіграло і те, що у 2022 році ми втратили приблизно 20% своїх пацієнтів, бо людям було, грубо кажучи, не до хвороб.

Наша область страждала від бойових дій, частину територій окупували, Чернігів був у блокаді. Деякий час наш центр узагалі не міг працювати. У 2023 році ми відновили свої приміщення і повноцінну роботу, частина пацієнтів повернулася, тож і показники зросли.

І до повномасштабної війни ми щорічно фіксували збільшення захворюваності на 1–1,5%. Показники постійно ростуть, хоч і не дуже інтенсивно на перший погляд. 15 років тому теж майже 4 тисячам пацієнтів за рік діагностували онкологічні хвороби. Але треба враховувати і те, що кількість населення тоді становила до півтора мільйона, тепер – понад 950 тисяч, а кількість виявлених випадків онкохвороб приблизно однакова. Тобто показник на 100 тисяч населення суттєво вищий, ніж тоді.

Ви зауважили, що половина пацієнтів онкоцентру – люди пенсійного віку. Ми ж часто чуємо тезу про те, що рак молодшає. Ви це не підтверджуєте?

Статистика за 2023 рік свідчить, що серед пацієнтів, яким вперше поставили онкодіагнози, людей у віці 18–40 років – всього 3%, працездатного віку (до 60 років) – 28%. Тож – ні, у нашій області рак не молодшає такими темпами, як у людей в уяві. Але кожен випадок молодого раку дуже емоційний, кожен випадок – трагедія. Інформація про це швидко поширюється між людьми, у соцмережах. Але статистика не підтверджує того, що рак на Чернігівщині молодшає.

Онкоцентр, як Ви розповіли, певний час не працював. Він зазнав руйнувань від ворожих обстрілів?

Прямих влучань не було, але заклад постраждав від вибухових хвиль. На початку повномасштабної війни ми ще тиждень намагалися працювати. Коли бої підійшли ледь не під саме приміщення, ми зупинили хірургічну діяльність. Оперувати було неможливо.

Центр лишився без світла, пошкоджень зазнали системи водопостачання і опалення. Тих пацієнтів, які не могли виїхати і потребували продовження лікування, ми перемістили у радіологічне відділення. Працювати у таких умовах було складно, не було зв’язку. Тому у березні ми поставили роботу на паузу. Десь 29–30 березня я почав збирати команду назад. Із середини квітня ми відновили роботу. Місто деблокували, з’явилося світло, стали приїжджати волонтери. Наприкінці квітня ми змогли знову оперувати. Тож, критичної зупинки роботи не було.

Станом на зараз ми замінили всі вікна, переробили дах, замінили систему кріплення приміщення. Тепер за рахунок проєктів з відновлення, стан центру навіть кращий, ніж до повномасштабної війни. За останні 2 роки вдалося осучаснити значну частину обладнання саме завдяки тому, що ми ефективно працюємо, а тому – безперебійно фінансуємося Національною службою здоров’я України. У нас – сучасна мамографія, ендоскопія, комп’ютерна томографія. Ми оновили оснащення операційного блоку. Зараз я працюю над тим, щоб у нашому закладі з’явився магнітно-резонансний томограф. Якщо він буде, то наш рівень відповідатиме рівню європейських клінік.

Які види раку найчастіше виявляють на Чернігівщині?

Як і у всьому світі, серед чоловіків у нашій області переважає рак бронхолегеневої системи, передміхурової залози, товстого кишківника, шлунку та шкіри. У жінок на першому місці – рак молочної залози. Далі – рак шкіри, рак товстого кишківника, а вже тоді – рак репродуктивних органів (тіла матки, шийки матки, яєчників).

Найбільше із загальної кількості виявлених минулоріч випадків – рак товстого кишківника (понад 530). У нашій області ця хвороба стрімко набирає обертів. У понад 500 людей вперше виявили рак шкіри. Поставили майже 400 первинних діагнозів раку молочної залози. Далі – рак легень, приблизно 350 випадків, виявлених вперше. До 300 випадків – онкогематологічних хвороб. Щодо раку шийки матки, то щороку ми виявляємо його приблизно у 80–90 жінок. Тобто нових випадків не дуже багато, але кожен другий – на занедбаній стадії. Хто тут не допрацьовує? Чи гінекологи, які мали б оглядати пацієнток навіть без направлення, чи сімейні лікарі, які теж мали б вміти і робити первинний гінекологічний огляд? Питання відкрите. Часто гінекологів у районах не вистачає, а сімейні лікарі не хочуть або не вміють робити оглядів.

Які види онкохвороб, окрім раку шийки матки, найбільш занедбані на Чернігівщині?

На першому місці – рак ротової порожнини, горла та носоглотки. Приблизно 60% пацієнтів, які звертаються, мають вже третю або четверту стадію. У топі занедбаних також – рак шийки матки, рак шлунку і рак стравоходу. Ці локалізації тримаються у «лідерах» вже тривалий час. Рак ротової порожнини здебільшого – у чоловіків. Справа у алкоголі, цигарках, а також у тому, що люди неналежним чином доглядають за ротовою порожниною. Це дещо дивно, зважаючи на величезну кількість стоматологічних клінік і те, що розвиток такої патології важко не помітити навіть самостійно.

Щодо раку молочної залози, то із майже 400 нових випадків 27% – занедбаний рак. Третя або четверта стадії – приблизно у кожної третьої. Серед найбільш занедбаних – і рак легень.

Профілактичних програм, як на мене, замало у контексті цієї недуги. Я вважаю, що комп’ютерну томографію також треба включити у пакет пріоритетних інструментальних досліджень, які дозволяють виявляти рак на ранніх стадіях. Я казав про це НСЗУ. Для пацієнта зараз такі дослідження, як мамографія, колоноскопія, гістероскопія, гастроскопія, бронхоскопія і цистоскопія – безоплатні, а закладам, які мають договір з НСЗУ, за їхнє проведення платить держава у межах Програми медичних гарантій. Вважаю, що включення до цього переліку комп’ютерної томографії могло б дещо змінити ситуацію із раком легень, бо це дослідження є одним із найбільш ефективних способів діагностики для раннього виявлення.

Чи ефективно, на Вашу думку, працює згадана Програма медичних гарантій у контексті онкоскринінгу на Чернігівщині? Люди знають, що мають можливість робити перелічені Вами обстеження безоплатно?

Держава, на моє переконання, робить немало для того, щоб онкоскринінг працював і онкозанедбаність зменшувалася. Є питання до того, чи достатньою є онконастороженість кожного українця і кожної українки, чи належно виплекана власна медична культура, яким є рівень спілкування пацієнта і його сімейного лікаря.

Людям треба мати доступ до діагностики і знати про ті можливості, які їм пропонує держава. В онкоцентрі ми постійно працюємо над системою адекватного доступу до безоплатної діагностики. Бо мало сказати пацієнтові: «Зробіть мамографію» чи інше обстеження з переліку. Якщо немає нормальної системи організації цього процесу, не буде результату. Людина раз прийде у реєстратуру, побачить натовп у черзі, піде і більше не повернеться. Ми від цього відходимо. Ми налаштували роботу контакт-центру. Тут працює три людини, які консультують про наявність препаратів, про те, як записатися на огляд чи безоплатну процедуру без огляду лікаря. Оператор запитує, скільки людині років, чи має вона направлення. Якщо віковий ценз не відповідає рекомендованому для безоплатних процедур згідно з вимогами НСЗУ, то ми пропонуємо одразу ж записатися до лікаря, який і визначить, чи є підстави для такої процедури молодшій людині.

Робота контакт-центру вже довела його ефективність. Але, звісно, є люди, які приїжджають усе одно без попереднього запису. Я наголосив колегам, щоб не було жодної відмови, особливо – якщо людина приїхала здалеку.

Зрештою, можемо констатувати, що кількість обстежень з метою онкоскринінгу збільшується. Впродовж минулого року кількість ендоскопічних досліджень збільшилась у 4–4,5 рази у порівнянні із 2022 роком. За 2023 рік ми провели майже 9500 мамографій, тоді як у 2022 році – 4000. Ми зробили навіть більшу кількість цих інструментальних досліджень ніж, на яку були законтрактовані НСЗУ.

Цьогоріч ми щоденно проводимо до 40 мамографій. У нас задіяні три мамографи, один із яких – експертного рівня із технологією томосинтезу. Є ще один цифровий і один аналоговий. Щодо ендоскопічних обстежень, то щодня ми робимо 9–10 колоноскопій, стільки ж гастроскопій. Бронхоскопій – менше, але теж є щодня.

Те, що в онкоцентрі проводять таку велику кількість мамографій – добре. Але чи не означає це, що люди не мають змоги отримати послугу у своїх громадах чи принаймні районах?

В області мамографів майже немає. Точніше, немає ефективності від наявного обладнання. Мамографи, яких і так небагато, функціонують епізодично. Тому я маю намір поїздити, глянути, як і де працює і запитати там, де є обладнання, чому так мало досліджень. Бо послуга дуже затребувана. В онкоцентрі мамограф розписаний приблизно на місяць вперед. Треба казати ще і про те, що останнім часом обладнання починає з’являтися. Але не вистачає таких лікарів, як рентгенологи, фахівці з УЗД.

Чернігівська область – третя у списку найбільших за площею регіонів України. Відстань до найвіддаленіших громад від Чернігова – майже 250 кілометрів. Чи впливає це на доступ населення до медичних послуг, а тому – і на рівень онкозахворюваності?

«Розкиданість» області впливала на ситуацію із онкологією завжди, а зараз, у час війни, впливає ще більше. Враховуючи те, що деякі прикордонні громади активно обстрілюються (Новгород-Сіверська, Корюківська), то логістично стало ще складніше. Дороги на певних відрізках геть розбиті. Ефективніше, коли пацієнт приїжджає до нас і ми обстежуємо його на сучасному обладнанні. Але, розуміючи реалії, минулого року ми формували мобільні бригади з наших фахівців для проведення консультативних діагностичних процедур у найбільш віддалених громадах області. Лікарі їздили у Прилуки, Варву, оглядали пацієнтів. У деякі громади і ми не можемо доїхати, бо адміністрація не дозволяє.

Зважаючи на це, роль сімейних лікарів у діагностиці онкохвороб ще більше зростає. Чи справляється із цією роллю «первинка» Чернігівщини?

Роль первинної ланки у цьому процесі без перебільшення може бути величезною. Найперше – у наданні вичерпної і адекватної інформації про онкоскринінг і лікування. Треба формувати нову культуру спілкування сімейного лікаря і пацієнта, роблячи акцент саме на важливості раннього виявлення раку.

Сімейний лікар не завжди може забезпечити процес проходження пацієнтом колоноскопії, гастроскопії чи, наприклад, мамографії у межах громади. Бо там може не бути фахівця або обладнання. Чи і того, і іншого. Але він може і повинен рекомендувати пацієнтам обстеження відповідно до їхнього віку.

Наприклад, якщо у лікаря є підписана декларація із жінкою, якій 45 чи 50 років, то треба вміти пропальпувати їй молочні залози, запитати, коли вона робила мамографію, дати направлення на обстеження. Якщо це чоловіки старшого віку, треба спитати, скільки вони курять, коли робили комп’ютерну томографію, дати направлення, через якийсь час спитати, чи зробили.

Тобто, орієнтуючись на вік пацієнта, перенесені хвороби, спадкові особливості, спосіб життя, сімейний лікар має бути тим, хто вчасно б’є на сполох, спрямовує пацієнта на обстеження чи консультацію до вузького спеціаліста. Дати направлення і зрозумілий механізм маршруту пацієнта – прямий обов’язок сімейного лікаря. Важливо також формувати групи ризику серед пацієнтів і працювати з цими групами.

Лікар первинної ланки має звертати увагу на візуальні локалізації раку. Наприклад – рак шкіри. Ще одна із візуальних локалізацій – рак молочної залози. Приблизно 80% наших пацієнток із раком грудей знайшли пухлину самі. У Європі і Америці цей показник становить приблизно 75%. Але жінка, яка у себе знайшла ущільнення, не має їхати із нашої області до Києва і в паніці шукати там якусь приватну клініку. Сімейний лікар має чітко розповісти, де в області можна доступно отримати послугу. У цьому випадку – огляд мамолога і мамографію.

Наукою доведено, що приблизно третину онкологічних захворювань можна попередити. Так, ми не можемо повністю мінімізувати фактори ризику розвитку раку. Навіть якщо ви ведете здоровий спосіб життя і не хворієте, ви все одно повинні пам’ятати про контрольні обстеження.

Онкоцентр взаємодіє із «первинкою», щоб впливати на ситуацію?

Так, бо без первинної мережі ми не справимося. Минулого року ми провели декілька конференцій за участю лікарів первинної ланки, зокрема – і про злоякісні новоутворення візуальної локалізації.

Приблизно через місяць, також стартують навчання для медиків первинної ланки, які проводитимуть наші лікарі-онкологи. Навчання відбуватимуться у межах Програми «Відновлення доступу населення до медичної допомоги», що виконується за підтримки Проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я». У нашій області Програму впроваджує БО «Фонд боротьби з раком». Це будуть дуже практичні і ефективні тренінги для декількох сотень медиків «первинки» з акцентом на вдосконалення навичок із профілактики та раннього виявлення раку молочної залози, шийки матки, шкіри та легень. Навчання триватимуть щотижня до кінця року. Має зростати онконастороженість не лише населення, але і медиків.

Підвищувати онконастороженість, але знижувати онкофобію… Ви відчуваєте її вплив?

Онкофобія – одна із наших проблем. Деякі люди не йдуть обстежуватися навіть тоді, коли розуміють, що є певна проблема, бо бояться почути слово «рак». Бояться, що рак означає величезні гроші на лікування або й смерть. Колись, медицина справді була дуже недофінансована. Люди лікувалися за свої гроші, немалі, змушені були їхати за кордон. Але реалії змінилися. Спроможності української медицини суттєво зросли, а вартість лікування великою мірою оплачує держава. У нашому онкоцентрі обстеження і лікування – безоплатні, за винятком інноваційних препаратів, якими держава поки не забезпечує.

Є і міфи про рак, які сприяють онкофобії. Рак досі сприймають як фатальну хворобу, незважаючи на стадію виявлення. Але істина утому, що більшість видів раку успішно проліковуються за умови ранньої діагностики. Наприклад, за умови виявлення на першій стадії рак молочної залози виліковний у 95% випадків. Треба змінити ставлення до цієї хвороби і до максимуму підвищити відповідальність за своє здоров’я. Тоді все буде добре.