24 серпня Україна відзначає найбільше державне свято – День Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події – ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР Акта проголошення незалежності України. Цей документ увінчав тисячолітні прагнення Українського народу мати власну суверенну державу і самостійно визначати свою долю.

Для українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями. Вони спонукали до боротьби за незалежність.

У XX столітті наш народ декілька разів здобував державність.

Уперше в ХХ столітті Україна проголосила незалежність 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради. Держава проіснувала 3 роки. Це був час безперервної боротьби за її збереження. Вже тоді Україна мала всі ознаки держави: територію, окреслену кордонами, герб, військо, грошову систему, мову, налагоджені дипломатичні відносини з іншими державами.

За рік, 22 січня 1919 року, відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу. Ця злука продемонструвала можливість цивілізованого демократичного збирання територій в єдину суверенну державу.

Знову українська держава постала 15 березня 1939 року. Історія Карпатської України стала однією зі сторінок боротьби українців за встановлення української державності.

30 червня 1941 року у Львові Організація українських націоналістів (ОУН(б)) проголосила Акт відновлення Української Держави. У відповідь на нацистські репресії ОУН переходить у підпілля і розпочинає рух опору, а вже в кінці 1942 року створюється Українська повстанська армія.

Ще десять років після поразки Третього Рейху та закінчення Другої світової війни УПА виборювала незалежність України у протистоянні з комуністичним тоталітарним режимом.

Наміри мати власну державу роками визрівали у творчості шістдесятників, у правозахисному та дисидентському рухах, у прагненнях мільйонів українців.

А вже наприкінці 1980-х – початку 1990-х років стрімко розвивався масовий національно-демократичний рух, на який суттєво вплинула, зокрема, аварія на Чорнобильській АЕС. Трагедія стала чинником активізації національного руху та відцентрових бажань політичних сил.

За підсумками виборів 1990 року Україна вперше отримала бодай частково демократично обраний парламент і місцеві ради. Ідея незалежності України зазвучала в стінах законодавчого органу на повний голос. 16 липня 1990 року її оформлено у перший законодавчий акт – Декларацію про державний суверенітет України.

Спроба ГКЧП у Москві 19 серпня 1991 року «оновити» Радянський Союз у сталінських традиціях стала поштовхом до розгортання національно-демократичного руху за незалежність у більшості республік СРСР. Українці збиралися на масові мітинги з вимогою виходу зі складу СРСР.

24 серпня 1991 року на позачерговому засіданні Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, зазначивши в ньому, що продовжується тисячолітня традиція державотворення в Україні, яка має право на самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

Автор цього доленосного документу — Левко Лук’яненко, дисидент і правозахисник, співзасновник Української робітничо-селянської спілки, Української Гельсінської групи, уродженець с. Хрипівка сучасної Городнянської територіальної громади Чернігівського району Чернігівської області.

1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі українці підтвердили прагнення жити у незалежній державі, зробивши її незворотним фактом історії.

Ухваленням Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року було цивілізовано та у правовому полі реалізовано право Українського народу на самовизначення.

Але війна за Незалежність України триває. Агресор вторгся на нашу територію з наміром учинити те, що йому не вдалося за всі минулі роки і століття – підкорити Український народ.

Зустрічаючи втретє поспіль річницю своєї незалежності у стані повномасштабної війни, війни, яка триває вже 10 років, Україна гідно тримає удар, і демонструє непересічні спроможності наших сил оборони та цивільного населення захищати державу і визволяти свою землю від російських окупантів.

Сьогодні ми не лише відстоюємо своє природне право мати власну державу, захищаємо свій цивілізаційний вибір від вторгнення споконвічного ворога – московії, яка нині має назву російської федерації. Ми боремося за саме існування Українського народу, за можливість кожного з нас просто жити та не бути рабом та манкуртом.

Єднання Українського народу навколо захисту своєї держави, незалежності та європейського вибору, феноменальна стійкість та сміливість українців, наша ефективна офіційна і народна дипломатія сприяють потужній підтримці України цивілізованим світом та ще яскравіше на контрастах підкреслюють справжню личину покидьків і васалів кремлівського режиму, від яких день за днем відвертається кожен, хто має гідність і самоповагу.

Відстоюючи власну незалежність сьогодні, ми убезпечуємо народи Європи, всі цивілізовані народи світу від можливих посягань з боку російського агресора, стверджуємо гідне місце нашої країни у сім’ї цивілізованих європейських держав.

Незалежність доводимо щодня.

Джерело: Український інститут національної пам’яті