Порушення прав людини в усьому світі тісно пов’язано із такою серйозною проблемою, як насильство. Найбільша кількість (близько 90%) з-поміж тих осіб, які потерпають від насильства, – жінки.

Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Традиційні уявлення про сімейні взаємовідносини, методи виховання дітей разом із позитивним досвідом ввібрали в себе і сталі уявлення про прояви насильства, які не вважаються саме насильством. Упередження, забобони, стереотипи, притаманні громадянам, є суттєвими бар’єрами у встановлені випадків насильства, а звідси й у питаннях надання комплексної допомоги постраждалим особам.

Розповідаємо про одні з найрозповсюдженіших стереотипів, подолання яких вкрай важливе для розпізнавання випадків насильства та організації здійснення відповідних професійних інтервенцій.

Стереотип 1: домашнє насильство – не злочин, а просто скандал – сімейна справа, до якої не прийнято втручатися.

Згідно з даними 80% всіх злочинів, пов’язаних із застосуванням насильства, відбуваються вдома.

Стереотип 2: жінки так само часто вчиняють насильство в сім’ї, як і чоловіки.

Для того, щоб створилася ситуація домашнього насильства, необхідно існування відносин «покровитель-залежний». Залежність може бути фізична (хвороба, інвалідність), емоційна, економічна. 95% тих, хто пережив домашнє насильство – жінки.

Стереотип 3: чоловік припинить насильство, як тільки ми одружимося або станемо жити разом.

Якщо насильство відбулося на початковому етапі знайомства, то майже завжди буде проявлятися і пізніше, незалежно від життєвих змін, стабільності відносин. Випадки застосування насильства частішають і стають все більш регулярними, відповідно до того, як відносини набувають стійкості. Початок спільного проживання, укладення шлюбу, народження дитини можуть зміцнити впевненість чоловіка, схильного до прояву насильства, в тому, що жінка є його власністю, а одного разу, вчиняючи насильство, чоловік переходить психологічний рубіж, пов’язаний з його застосуванням, і згодом межа цього переходу стає все непомітнішою і непомітнішою.

Стереотип 4: насильство – це боротьба за владу в подружніх стосунках.

У всіх подружніх стосунках виникають розбіжності, і завжди через це можуть траплятися сварки і суперечки. Припустимо, що люди мають різні думки і уявлення, проте насильство ніякого відношення до суперечок не має, насильство – це зловживання владою, при якому одна сторона диктує поведінку іншій.

Стереотип 5: домашні сварки і рукоприкладство характерні для малоосвічених асоціальних людей.

За даними цілої низки досліджень, насильство зустрічається в будь-яких соціальних шарах, незалежно від рівня освіти і доходу.

Стереотип 6: на сучасному етапі домашнє насильство – рідкісна річ.

Насильство в сім’ї – досить поширене явище, воно займає одне з перших місць серед різних видів злочинності, і, за даними вітчизняної статистики, кожна третя жінка зазнає насильства в сім’ї.

Стереотип 7: коли у чоловіка не вистачає слів, він говорить кулаками.

Немає підтвердження того, що чоловіки, які застосовують насильство, були б менш здатні до словесного самовираження, ніж інші. Це лише стереотип, заснований на іншому стійкому переконанні, згідно з яким жінка завжди отримає перемогу над чоловіком в словесному поєдинку, тому чоловік змушений вдаватися до важчих аргументів.

Стереотип 8: жінка сама провокує вибух насильства.

Це звичайнісінька і найбільш поширена помилка. Відповідно до неї, жінка провокує чоловіка, починаючи його лаяти, пиляти, висловлювати зауваження, скаржитись на що-небудь або вимагати чогось. Згодом жінки все ж виявляють, що не в змозі уникнути або припинити насильство, яке здійснює чоловік, намагаючись вгадати його бажання або підкоряючись його вимогам.

Стереотип 9: чоловік не може зґвалтувати свою дружину. Вони подружжя і секс між ними – подружній обов’язок.

Велика частина жінок, які постраждали від сексуального насильства, були зґвалтовані власними чоловіками. Той факт, що ви одружені, не дає права вашому чоловікові вимагати від вас сексу проти вашої волі.

Наслідки домашнього насильства для потерпілих варіюються від травматизації, інвалідизації, втрати людських життів, хронічних проблем зі здоров’ям, важких психічних порушень до фінансової скрути та нездатності будувати здорові стосунки, зокрема:

1. Втрата людських життів (вбивство, смерть внаслідок отриманих травм, самогубство, доведення до самогубства в контексті домашнього насильства).

2. Інвалідизація, хронічні хвороби внаслідок отриманих травм та психосоматично загострені захворювання.

3. Психічні розлади. Постраждалі від домашнього насильства піддаються колосальній та хронічній психологічній травматизації, внаслідок котрої часто страждають від психічних розладів, найпоширеніші з яких: синдром навченої безпорадності (англ. battered wife syndrome), стокгольмський синдром, синдром Діогена та посттравматичний стресовий розлад. У постраждалих може зростати схильність до суїциду, депресії, тривожних розладів, розладів харчової поведінки, алкоголізму, наркоманії, бродяжництва тощо.

4. Міжпоколінне відтворення насильства. Діти і підлітки, що стали свідками домашнього насильства, переймають ґендерну модель насильницької поведінки і відтворюють її в наступному поколінні.

5. ВІЛ/СНІД. ВООЗ постановила, що жінки у аб’юзивних стосунках значно вище ризикують отримати ВІЛ/СНІД. Жінкам у таких стосунках важче домовлятися чи вимагати безпечного сексу з їх партнерами, їх частіше змушують до сексу, їм важче просити про належну діагностику, коли вони підозрюють, що заражені ВІЛ.

6. Державні витрати на реабілітацію постраждалих, судову систему, слідчі заходи, лікування інвалідизованого населення.

Медичні працівники найчастіше стають першими, з ким контактують постраждалі від насильства пацієнти. Для жінок, які піддаються насильству з боку інтимного партнера, які перебувають в ізоляції і під контролем агресора, звернення до лікаря може бути єдиною можливістю контакту, особливо в ситуаціях, коли жінки не хочуть повідомляти про насильство в органи внутрішніх справ.

Якщо ви постраждали від домашнього насильства, ви можете звернутися за допомогою у будь-який заклад охорони здоров’я, пройти обстеження та отримати підтримку. Лікар повідомить вас про результати обстеження, можливі варіанти лікування, а також про права, заходи та соціальні послуги, якими ви можете скористатися.

Інші контакти, куди можна звернутися у випадку домашнього насильства:

- 102 – Національна поліція України;

- 15-47 – урядова гаряча лінія для постраждалих від домашнього насильства;

- 116-123 (з мобільного) або 0 800 500 335 (зі стаціонарного) – безкоштовна національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства;

- 116-111 (з мобільного) та 0 800 500 225 (зі стаціонарного) – національна дитяча «гаряча» лінія.