На сьогоднішній день, без жодного перебільшення, можна ствержувати, що проблема раку товстої кишки (колоректального раку, КРР) у всьому світі є найбільш актуальною, так як спостерігається нестримне зростання захворюванності на колоректальний рак та смертності від цього страшного недугу.

Основними факторами ризику виникнення КРР є:

- Вік пацієнта більше 50 років;

- Особливості харчування;

- Генетичні синдроми – дифузний сімейний поліпоз та ін.;

- Наявність аденом ободової кишки;

- Хронічний виразковий коліт та хвороба Крона;

- Наявність в анамнезі КРР у родичів (особливо важливе значення має наявність захворювання у родичів першої лінії спорідненості);

- Перенесений раніше рак молочної залози та/або жіночих статевих органів.

Прихований перебіг захворювання та відсутність специфічної симптоматики ККР призводить до незадовільної діагностики останнього. Так в країнах Східної Європи та в Україні зокрема захворювання на 3-4 стадії виявляється у більше ніж 70 % випадків, що регламентує необхідність застосування більш травматичного хірургічного лікування, використання агресивних схем хіміо- та променевої терапії з не завжди задовільним кінцевим результатом. Натомість при діагностиці пухлини на ранніх стадіях (1-2 стадія) достатньо лише професійного, адекватного по об’єму та спеціалізованого хірургічного лікування для забезпечення стійкого виживання та збереження пристойної якості життя.

У цьому випадку принцип онкології – чим раніше виявлений пухлинний процес, тим ефективніше його лікування – повною мірою відноситься до КРР.

Рак товстої кишки в переважній більшості розвивається поступово, роками, починаючи з дрібного аденоматозного поліпу, ріст якого призводить до злоякісної трансформації з наступним пухлинним ростом в товщу стінки кишки та початком метастазування. На початкових стадіях ККР практично не проявляється жодною симптоматикою, тому вкрай важливо виявити рак саме на цій «доклінічній фазі».

Найбільш доступним, дешевим і простим методом виявлення раку та поліпів кишечника на доклінічному етапі є гемокультний тест, або дослідження калу на приховану кров. Він грунтується на тому, що колоректальні карциноми травмуються і виділяють у просвіт кишки кров, яка часто не визначається макроскопічно, але може бути визначена спеціальними методами дослідження – гемокульттестом. Згідно з рекомендацією Американської спілки по лікуванню колоректального раку гемокульттест рекомендується проводити щорічно особам, які досагли 50 років. Дослідження формально здорового населення показують позитивний гемоккультний тест у 3-6% обстеження. У разі позитивних результатів тесту обов’язково виконується ендоскопічне дослідження товстої кишки. При цьому рак виявляється лише у 10% випадків, а поліпи – в 20-40%. Хоча у 50-70% випадків гемокульттест буває хибнопозитивним і при колоноскопії патології не виявляється. Проте, незважаючи на низьку специфічність цього тесту, масове його використання, на думку фахівців, може дозволити знизити смертність від КРР на 30%.

Іншим методом ранньої діагностики раку прямої та ободової кишки є ендоскопічне дослідження товстої кишки – колоноскопія. Цей метод дозволяє виявити колоректальний рак в І стадії у 80% хворих. Вчасно здійснена ендоскопічна ексцизія поліпів, є профілактикою їх малігнізації, а ендоскопічне лікування аденокарцином в I стадії призводить до 15-річної виживаності у 90% хворих. Американська асоціація лікарів рекомендує проведення колоноскопії один раз на 3-5 років у осіб, що переступили поріг 50 річного віку. Подальше вдосконалення колоноскопії призвело до появи хромоколоноскопіі – методу, що дозволяє виявляти на тлі пофарбованої слизової оболонки кишківника дуже маленькі поліпи - 0,1-0,2 см, які не виявляються при звичайній колоноскопії. Для видалення таких утворень розроблена методика ендоскопічної мукозектоміі.

Майбутнє в ранній діагностиці колоректального раку очевидно буде належати генетичному неінвазивному скринінгу КРР, який заснований на тому, що клітини раку прямої та ободової кишки виділяються з калом, з якого їх можна виявити і провести дослідження мутантних генів у виділеній і примноженій за допомогою полімеразної ланцюгової реакції ДНК пухлинних клітин.