Борис Микитович Маньківський входить до когорти лікарів уродженців Чернігівщини, імена яких вписані золотими літерами в історію світової медицини. Народився Борис Микитович Маньківський 11 березня 1883 року в старовинному місті Козелець Чернігівської губернії в родині військового лікаря Микити Івановича Маньківського. Рід Маньківських стародавній і бере витоки від козацької доби, коли дворяни Правобережної України отримали за свої заслуги від королів Польщі землі і герб «Ястржембець», на блакитному щиті якого зображена підкова з кавалеристським хрестом, а зверху яструб, який у правиці тримає подібну емблему. Пращурам Маньківського приходилось не тільки служити гетьманам України: Івану Мазепі, Івану Скоропадському, Кирилу Розумовському, але й брати участь у дипломатичних, політичних, економічних місіях. Нащадкам роду притаманно було знання кількох іноземних мов. Не виключенням були і батьки Бориса, і сам хлопець. Всебічно освічені, прогресивно налаштовані люди, з раннього дитинства прищеплювали синові любов до природи, знань, інтерес до природничих наук, літератури, мистецтва. Перебуваючи в атмосфері гуманного ставлення до людей, Б.М. Маньківський, після закінчення Першої Київської гімназії із золотою медаллю, без вагань обрав своєю професією, як і його батько, медицину, вступивши на медичний факультет Київського університету святого Володимира.

У той період в університеті створювалися школи таких видатних учених-медиків: патолога В.В. Підвисоцького (уродженця Чернігівщини), хірурга В.А. Караваєва, терапевтів В.П. Образцова, Ф.Г. Яновського, невролога М.М. Лапінського. В атмосферу прогресивних ідей попадає в студентські роки Б.М. Маньківський і з перших курсів захоплюється неврологією. Неврологічна школа України формувалася як самостійний медичний напрямок у другій половині ХІХ століття на ґрунті блискучих наукових праць терапевтів М.Я. Мудрова, Г.А. Захар’їна, С.П. Боткіна, В.П. Образцова, анатома В.О. Беца (уродженця Чернігівщини), фізіологів І.М. Сєченова, І.П. Павлова, Н.Є. Введенського, які посідали провідне місце в світовій науці.

Революційно налаштованого студента Бориса Маньківського виключають із університету без права поновлення, тому він був змушений виїхати за кордон. Для завершення медичної освіти слухав лекції в університетських центрах Європи: у Сорбонні (Франція, Париж); проходив стажування в Лейпцигському університеті (Німеччина) у професора Германа Оппенгейма; у клініці «Салпетрієр» у професора П’єра Марі – учня відомого невролога Ж.-М. Шарко.

У 1910 р. Б.М. Маньківський повернувся на Батьківщину і поновив заняття на медичному факультеті Київського університету. Фундаментальні знання, блискучі здібності, широка ерудиція, знання кількох європейських мов – усе це виділяло його серед інших студентів і привернуло увагу професора М.М. Лапінського – керівника кафедри нервових хвороб. Після закінчення з відзнакою медичного факультету Київського університету випускника Б.М. Маньківського в 1911 р. приймають на посаду позаштатного ординатора університетської клініки нервових хвороб військового шпиталю терміном на 3 роки. Під керівництвом професора М.М. Лапінського асистент Б.М. Маньківський швидко накопичує багаж практичних знань. Він вивчає спеціальну вітчизняну і зарубіжну літературу, працює в патогістологічній лабораторії, оволодіває морфологічними методиками, проводить фізіологічні експерименти. У 1914–1915 рр. він ґрунтовно вивчає різноманітні прояви інфекційного ураження головного мозку, зокрема обмежених серозних менінгітів, що стимулюють розвиток пухлин мозку, і публікує статті, присвячені цій проблемі. За спогадами колег, учнів, Борис Микитович був обдарований великим талантом, з досконалим розумом, надзвичайно добрим серцем і дивовижним характером, з привабливою зовнішністю. Був високий на зріст, завжди підтягнутий, стрункий, елегантно і просто одягнений, у білосніжній сорочці з гармонійно підібраною краваткою. Усе це доповнювалося величаво-спокійною манерою поведінки: ходою, завжди неспішною, спокійним обличчям, по-чоловічому привабливою усмішкою. Завжди коректний, ввічливий, люб’язний. Усі, хто його оточував, – співробітники, студенти, пацієнт – завжди відчували його позитивну енергію.

Плідне завідування впродовж майже 40 років кафедрою нервових хвороб Київського медінституту (1922–1962). Одночасна 20-річна робота на чолі аналогічної кафедри в Інституті вдосконалення лікарів (1922–1941). Наукове патронування Психоневрологічного інституту (1927–1948), на базі якого був створений Інститут нейрохірургії. Вагомий внесок майже в усі розділи вітчизняної неврології. Створення наукової школи учнів і послідовників. Монографій, на той період світового значення: «Множинний дисемінований склероз» (1941), «Про нервову патологію при гіпертонічній хворобі» (1960), «Вибрані праці» (1962) зберігаються у фондах ННМБ України та нашої бібліотеки.

Б.М. Маньківський не замикається лише в рамках науки. Він багато уваги приділяє музиці, театру, книгам, живопису. Він добрий сім’янин. 24 грудня 1914 р. у сім’ї Маньківських народжується син Микита, у майбутньому відомий вчений-невролог, заслужений діяч науки України, професор Микита Борисович Маньківський.

Ім’я Б.М. Маньківського вже ввійшло в історію медицини, занесено в медичну енциклопедію, численні довідники, підручники. Його ім'я присвоєно клініці нервових хвороб Олександрівської лікарні у Києві. На її фасаді у 1964 році встановлено меморіальну дошку. У 1983 році на честь 100-річчя від дня народження Б.М. Маньківського була виготовлена спеціальна медаль, яка зберігається у родині онука – відомого ученого-ендокринолога Бориса Микитовича Маньківського, як підтвердження вислову «Козацькому роду нема переводу».

Помер наш знаменитий земляк 24 листопада 1962 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.