12 липня виповнюється 120 років від дня народження Кияна Петра Павловича. Провідного хірурга військового шпиталю під час Великої Вітчизняної війни, організатора травматологічної служби на Чернігівщині, заслуженого лікаря України.

Петро Павлович народився в багатодітній селянській сім’ї. У родині було 12 осіб. Трудову діяльність розпочав чотирнадцятилітнім у наймах. Поєднуючи роботу з навчанням, закінчив вечірню школу, працював телеграфістом Київського центрального телеграфу. Брав участь у громадянській війні. Згодом продовжував навчання, але вже в Київському медичному інституті. Після закінчення вузу працював лікарем-хірургом у Черкаській хірургічній лікарні. Інтернатуру проходив при Київському та Харківському медичних вузах. У 1930 році його направили у Чернігів. Тут молодий фахівець одразу почав організовувати травматологічну службу. І наполегливу працю було відзначено високими урядовцями колишнього Союзу.

Уже 1938 року в Чернігівській області було у півтора разу більше спеціалізованих ліжок ортопедо-травматологічного профілю, ніж колись у всій царській Росії. На базі відділення місцевої лікарні працював філіал Київського інституту вдосконалення лікарів, де Петро Павлович читав лекції.

Свою першу високу нагороду – орден Червоної Зірки – Петро Павлович отримав під час військового конфлікту з Фінляндією – за збереження здоров’я ввіреного йому підрозділу. Велика Вітчизняна війна не змогла завадити планам молодого талановитого хірурга. Він поповнює славну когорту військових медиків і стає одним з організаторів військового евакуаційного шпиталю, в якому за роки війни пролікувалося 217 тис. поранених. Незважаючи на складні польові умови, знаходив час для дослідницької діяльності. Ним запропоновані нові методи обробки ран, лікування складних уражень суглобів з мінімальним числом ампутацій, успішне протиборство з газовою інфекцією. В умовах війни операції, зроблені доктором Кияном, були складними. Із сорока тисяч серйозних оперативних втручань п’ятнадцять тисяч він робив власноруч. Смертність булла мінімальною – 0,3 відсотка – найнижчий показник серед шпиталів того часу.

У повоєнні часи Петро Павлович продовжував працювати головним травматологом області. Був справжнім наставником, учителем для молодих лікарів, які набиралися в нього не тільки професійної майстерності, а й людяності, доброти, відданості клятві Гіппократа.

Персональний республіканський пенсіонер Петро Павлович Киян нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни II ступеня, Червоної Зірки, двома орденами «Знак пошани» та багатьма медалями.

Кожен другий ортопед-хірург на Чернігівщині – його учень.