Самойлович Данило Самойлович 22.12.1744 (по іншим даним 11.12.1742) – 4.03.1805 всесвітньо відомий чумолог, основоположник епідеміології в Україні і Росії народився в с.Янівці (Іванівка) у сім’ї бідного сільського священика Самійла Сушківського. Після оволодіння елементарної грамоти у місцевій янівській школі Данило Сушківській вступає до Київської академії (під час вступу мати запише його під прізвищем Самойлович). В академії на той час навчалися Нестор Максимович-Амбодик та Андрій Італінський, у подальшому всесвітньовідомі медики (перший основоположник наукового акушерства, другий - доктор медицини). Іноді деякі історики та і ми допускали помилки, вважаючи, що Данило Самойлович після школи навчався у Чернігівському колегіумі. Архівні дані не підтверджують цього. А Київська академія на той час мала неабиякий авторитет. Тривалий час вона була єдиним вищим загальноосвітнім центром в Україні і у Східній Європі. Сюди тягнулася молодь не тільки з Лівобережної, але і з Правобережної країни, що знаходилася під владою Польщі. В академії навчалися вихідці з Росії: Михайло Ломоносов, та видатний медик К. І Щепін. Зі стін цього уславленого закладу вийшло покоління прогресивних державних діячів. Тому не дивно, що талановитий хлопець зразу продовжив навчання у цьому закладі. За 12 років навчання тут надавали ґрунтовні знання, не виключенням була медицина, особливо знання латині та анатомії людини. Як здібний випускник Данило Самойлович продовжив навчання у медичній школі при Петербурзькому адміралтейському шпиталі. По закінченню школи як полковий лікар брав участь у російсько-турецькій війні (1768-1774). А потім медичну освіту продовжив у Страсбурзькому та Лейденському університетах, де вивчав акушерство. Після захисту в 1780 р. докторської дисертації «О повивальном искусстве двух операцій» протягом трьох років вивчав організацію медичної справи в Англії, Німеччині, Австрії і Франції.

Однак здебільшого практична діяльність Д. С. Самойловича була спрямована на боротьбу з епідеміями чуми. Він керував ліквідацією чуми в Москві (1771-1772) і був учасником ліквідації 9 епідемій чуми. Сам на собі переніс три рази це захворювання, був смертельно побитий бунтівниками (сільські люди, знаючи, що після хвороби хоча б одного члена сім’ї все спалювалося, не хотіли видавати хворого, влаштовували бунти).

Під час перебування головним доктором Таврічеської губернії, він привів у порядок шпиталі та полкові лазарети, організував карантин та новий шпиталь. Тільки за період з 1788-1790 роки, як писав сам Самойлович «перебувало на руках моїх 16 тис хворих…»

Найважливішою заслугою Данила Самойловича є те, що він вперше зробив висновок, що, захворівши на чуму людина має шанс на одужання, тим самим подарувавши мільйонам людей надію на одужання.

Результати вивчення чуми Д. С. Самойлович узагальнив у капітальних працях («Короткий опис мікроскопічних досліджень про суть отрути пошесної», Спб., 1792; «Міркування про щеплення чуми», Страсбург, 1782 та ін.), які дістали широке визнання не лише в Росії, а й у європейських країнах.

Але як лікар-новатор він займався не тільки епідеміологією. Велику увагу приділяв акушерству, захистивши у Страсбурзі дисертацію на цю тему. Крім того, великий внесок зробив у розвиток медичної освіти, підготовку медичних кадрів. На його думку, юнак (дівчат тоді ще не приймали на навчання в медичні заклади), який бажає оволодіти медициною, має бути здоровим, бездоганним у поведінці, милосердним, співчутливим, прислужливим. Дуже важливо, підкреслював він, не бути скупим і жадібним у грошових справах, тому що це ганьбить звання лікаря.

Міжнародним визнанням заслуг Д. С. Самойловича було обрання його почесним членом усіх 12 зарубіжних академій та наукових товариств, і лише Петербурзька академія вважала неможливим обрання в академіки вихідця з «нижчих верств».

Помер Д. С. Самойлович з великою мрією про те, що «збудеться сподівання моє, і побачимо ми всі, що морова пошесть смертоносна, заразоносна чума так само в народі не буде небезпечна, як і сама віспа, тим паче віспа щеплена». Помер у Миколаєві.