Причиною виникнення реакцій та ускладнень найчастіше є порушення встановлених правил переливання крові та її компонентів, нечіткого визначення показань чи протипоказань для призначення тієї чи іншої трансфузіологічної процедури, неправильної оцінки стану реципієнта в процесі трансфузії чи після неї. В окремих випадках реакції можуть спостерігатися і незалежно від того, чи були будь-які порушення в процесі переливання.

Слід зазначити, що перехід на поповнення дефіциту клітин чи плазми компонентами крові у хворого різко зменшує кількість реакцій та ускладнень. Практично не буває ускладнень при переливанні відмитих розморожених еритроцитів. Суттєво зменшується кількість ускладнень у разі дотримання принципу "один донор – один реципієнт" (особливо зменшується ризик передачі вірусного гепатиту). Але це правило має обмежену сферу застосування у зв'язку з неможливістю одержання адекватної кількості компонентів крові у одного донора.

Залежно від важкості клінічного перебігу, температури тіла і термінів появи ускладнень розрізняють посттрансфузійні реакції трьох ступенів: легкі, середні та важкі.

Легкі реакції супроводжуються підвищенням температури тіла в межах одного град. C, болем у м'язах кінцівок, головним болем, ознобом, нездужанням. Ці явища короткочасні і зникають без будь-яких спеціальних лікувальних заходів.

Реакції середньої важкості проявляються підвищенням температури тіла на 1,5 – 2,0 град. C, ознобом, збільшенням частоти пульсу і дихання, іноді з'являється кропивниця.

У разі важких реакцій температура тіла підвищується більше як на 2,0 град. C, спостерігається лихоманка, ціаноз губ, блювання, сильний головний біль, кропивниця чи набряк Квінке, лейкоцитоз.

Залежно від причини виникнення і клінічного перебігу розрізняють пірогенні, антигенні (імунні), алергічні та анафілактичні реакції.

Пірогенні реакції і ускладнення (не пов'язані з імунологічною несумісністю). Основною причиною пірогенних реакцій є попадання ендотоксину в трансфузійне середовище. Такі реакції та ускладнення пов'язані з використанням для консервації крові чи її компонентів розчинів, не позбавлених пірогенних властивостей, недостатньо оброблених систем і апаратури для трансфузії. Ці реакції можуть бути результатом проникнення мікробної флори у кров або її компоненти в момент її забору чи під час зберігання.

Ускладнення, що можуть виникнути під час переливання крові та її компонентів. Причини:

- імунологічна несумісність;

- посттрансфузійні метаболічні порушення;

- масивні гемотрансфузії;

- недоброякісність перелитої крові чи її компонентів;

- похибки в методиці трансфузії;

- передача інфекційних захворювань від донора до реципієнта;

- помилки у визначенні показань і протипоказань до гемотрансфузії.

Ускладнення, викликані переливанням еритроцитів (крові), несумісних за груповим фактором системи AB0, так звані гемолітичні реакції. Причина: Невиконання правил, передбачених Інструкцією з техніки переливання крові та її компонентів, по методиці визначення груп крові за системою AB0 і проведення проб на сумісність.

Ускладнення можуть проявитися безпосередньо під час гемотрансфузії чи відразу після неї і характеризуються нетривалим збудженням, болем у грудях, животі, попереку. Далі поступово наростають циркуляторні порушення, що притаманні шоковому стану. Розвивається картина массивного внутрішньосудинного гемолізу і гострого порушення функції нирок і печінки. Важкість клінічного перебігу шоку значною мірою залежить від об'єму перелитої несумісної крові та її компонентів, суттєву роль у такому випадку відіграють характер основного захворювання і стан пацієнта перед гемотрансфузією.

Ускладнення, що викликані переливанням концентрату еритроцитів (крові), несумісних за резус-фактором і за іншими системами антигенів еритроцитів. Причини: ці ускладнення виникають у хворих, сенсибілізованих за резус-фактором.

Ізоімунізація резус-антигеном може відбутися при таких умовах:

1. У разі повторного вливання резус-негативним реципієнтам резуспозитивної крові.

2. Вагітність резус-негативної жінки резус-позитивним плодом, від якого резус-фактор надходить у кров матері, стає причиною утворення в її крові імунних антитіл проти резус-фактора.

Клінічні прояви цього ускладнення відрізняються від попередніх більш пізнім початком, менш бурхливим перебігом, сповільненим гемолізом, що залежить від виду імунних антитіл та їх титру.

2.3. Посттрансфузійні реакції та ускладнення негемолітичного типу. Причини: Сенсибілізація реципієнта до антигенів лейкоцитів, тромбоцитів у разі переливання не відмитих еритроцитів (цільної крові) та білків плазми внаслідок раніше проведених трансфузій і внаслідок вагітності.

Клінічні прояви розвиваються звичайно через 20-30 хв. після закінчення гемотрансфузії, іноді раніше або навіть під час переливання і характеризуються ознобом, гіпертермією, головним болем, болем у крижах, кропивницею, свербінням шкіри, задишкою, задухою, розвитком набряку Квінке.

2.4. Посттрансфузійні реакції та ускладнення, пов'язані з умовами консервування і зберігання крові, еритроцитної маси.

Причина: реакція організму на стабілізуючі розчини, що їх використовують під час консервування крові та її компонентів, на продукти метаболізму клітин крові, що утворюються внаслідок її зберігання, на температуру трансфузійного середовища, яке переливають.

2.5. Синдром масивних трансфузій.

Ці ускладнення виникають у разі введення за короткий період у кров'яне русло реципієнта від 1,5 до 3,0 л цільної крові від багатьох донорів (більше 40,0 - 50,0% об'єму циркулюючої крові). Для профілактики цього ускладнення необхідно уникати переливання цільної крові особливо у великих кількостях. Ефективним методом запобігання синдрому масивної трансфузії є застосування автокрові (компонентів) хворого, які заготовляють перед плановою операцією.