25 червня виповнюється 95 років від дня народження Брея Віктора Петровича, засновника дитячої хірургії на Чернігівщини.

У далекому 1943 році сімнадцятилітній Віктор Брей одягнув солдатську шинелю. Пройшов вогняними дорогами другого Білоруського фронту. Про мужність та відвагу гвардії піхотинця свідчать орден Великої Вітчизняної війни, дві медалі «За відвагу». До фронтових нагород вже в часи незалежності України додався орден «За мужність».

Після демобілізації продовжив навчання у Чернігові, з відзнакою закінчив школу № 4. Це дало змогу вступити до Київського медичного інституту ім. акад. О.О. Богомольця поза конкурсом. Працював головним лікарем у с. Стольне Менського району.

Разом з дружиною Галиною Шевченко медики лікували мешканців трьох населених пунктів – Стольного, Мени, Березни. До Чернігова нікого не відправляли – справлялися самі. Навіть оперували немовлят. За операційним столом, бувало, відстоював від 5 до 10 годин. Від хворої дитини не відходив, поки не переконувався, що все гаразд. Летальність була нульовою. Спав лише 4-5 годин на добу. Це, як згадує сам Віктор Петрович, від діда-прадіда.

Талановитого хірурга 1959 року запросили до обласного центру. Заповзявся організувати у міській дитячій лікарні хірургічне відділення – одне з перших у колишньому Радянському Союзі. У місті, де не функціонували ні спеціалізовані клініки, ні медичний інститут. Задумане реалізував у надзвичайно короткі строки, організувавши хірургічне відділення на 20 ліжок. Оперував у Чернігові, виїжджав у райони. Важкохворих дітей завжди обслуговував тільки сам. Відомий київський професор Микола Борисович Снітковський запросив Віктора Петровича взяти участь у конкурсі на вакантну посаду завідувача відділення однієї зі столичних клінік. З 1973 року він у Києві – завідувач відділення дитячої хірургії на 80 ліжок. Працював, не шкодуючи сил. Вимогливий і безкомпромісний, не терпів байдужості, легкодухості. У 50 років – перший інфаркт, а згодом і другий. Довелося залишити хірургію. Але Віктор Петрович звик працювати по 14 годин. У Стольному в нього – чудова пасіка, сад, город, займався з задоволенням квітникарством.

Уже коли лікаря не стало, його сини – відомий мистецтвознавець Олександр Брей та доктор хіміко-технологічних наук Володимир Брей видали автобіографічні спогади батька «О том, что в памяти» (2009). Книгу подаровано у фонди бібліотеки.